Як волинянин у центрі Львова паркувався. ВОЛИНСЬКІ БУЙДИ

Було це в 90-х, коли ще діти на кожному перехресті машини мили.

Заробіток в них такий був. Спробуй не заплати – напирскають на лобове скло якоїсь піни, нікуди не поїдеш.

Поїхав волинянин до Львова. Поставив біля оперного театру авто. Написав на картонці: «Машину мити не треба». Розмістив у салоні, приперши до заднього скла.

Підходить хлопчик років шести з відром води, ганчіркою і якоюсь пшикалкою. Автовласник до нього:

– Читати вмієш? Машину мити не треба!

– То я не буду. Буду охороняти.

– Та хто її тут вкраде – центр міста.

– Ну, вкрасти – не вкраде, але може скапарати*.

– То як?

– А цвєшком*, цвєшком по капоту.

– І що ти хочеш за охорону?

– Сто купонів за годину.

– А не забагато?

– Покраска в два раза більше стОїть.

– То, може, ТИ цвєшком пошкрябаєш?

– Вуйку*, я чесний, таким не занімаюсь. А банда Сєрого може.

– То вона може, і як ти тут будеш.

– Не може.

– То чого?

– А в мене тато парковщик. Тут недалеко. Він їм дасть!

– А в нього паркова скільки коштує?

– Двісті купонів за годину.

Довелося віддати 100 купонів. Ніхто машини не пошкодив.

Ким виріс цей маленький львів’янин?

Святослав ЛЕСЮК

*Скапарати (діал.) – зіпсувати.
*Цвєшок (діал.) – цвяшок.
*Вуйко (діал.) – дядько.