«Ти чуєш, татку?» – донька Героя Небесної сотні з Волині написала лист батькові

Донька Героя Небесної сотні з Волині Юрія Сидорчука Ганна написала лист до вбитого кулею снайпера батька.

Я щиро вірю, що ти мене чуєш…

Це далеко не перший мій лист тобі... Все так само сумую, рана не гоїться, легше не стає ні на краплю... Все так само розмовляю з тобою щодня, у сподіванні, що чуєш мене... А я щиро вірю, що чуєш!

Вчора, сидячи на цвинтарі біля тебе, знову уявляли з мамою, як би все було, якби ти був поруч з нами, живий... Як би ти радів моїм успіхам, радів би, що маєш такого зятя, так схожого на тебе...

Ти завжди переживав за мій вибір, за те, що я закохаюсь у хлопця з іншого прошарку – багатшого за нас. Переймався, що забере мене далеко від вас... Але доля подарувала мені чудову людину. Щирого, розуміючого, працьовитого та ще й твого земляка. Він так само, як ти, любить затишок у домі, любить майструвати, подорожувати Україною. Я часто дякую Господу та тобі за нього, бо впевнена, що ти теж доклав певних зусиль. Я переконана, що ти радієш за мене і любиш мого чоловіка, як свого сина.

Тату, ці різдвяні свята ми провели на твоїй рідній Волині! Все було чудово, але вже далеко не так, як колись. Тому що без тебе...
Мені важко від розуміння того, що час не повернеш.

ЧИТАТИ ТАКОЖ: «О 9:25 сказали, що застрелили»: батько Героя Небесної Сотні про смерть єдиного сина

Ти запитаєш, як там мама?

Вона щодня розмовляє з твоїм портретом, вітається, поради питає. Мама, як і я, впевнена, що ти з нами. Просто не може обійняти, доторкнутись. Не переймайся, татку, ми завжди будемо поруч із нею. І ще внуків подаруємо, ти ж так про них мріяв…



Ти так багато дав мені в житті…

Мені не дає спокою думка про те, як сильно завинила перед тобою і як часто ображала своєю байдужістю. Як часто я могла дозволити собі зайві емоції. Якби ж повернути час назад, я б виправила все, чесне слово! Я би щодня кричала на весь світ, як сильно люблю тебе! Я б дякувала за те, наскільки багато ти дав мені в житті! Бо ж саме ти, тату, навчив любити і цінувати людей, любити свою землю, свою мову і бути гордою тим, що я українка!

Щоранку зазирав у кімнату, щоб побачити, як я сплю…

Нам залишилися лише спогади. Лишилися фото вашої молодості, мого щасливого дитинства поряд із тобою. Я була, здається, найщасливішою дитиною у всьому світі, бо навіть у дорослому віці ти любив і балував мене, як малу дитину. Ти щоранку зазирав у кімнату, щоб побачити, як я сплю. Мені так цього не вистачає, чуєш, татку?
Я хочу вірити, що ми побачимося. Побачимося там, на небесах. Але нехай це буде ще нескоро, бо ми мусимо довести твою справу до кінця. Бо боротьба, татку, досі триває. Дякую, що показав, як треба любити Україну.



ЧИТАТИ ТАКОЖ: «Татку, я нікуди не поїду», – остання обіцянка Героя України з Волині Сергія Байдовського

Ти залишився там, коли більшість втекли…

Ти пішов на Майдан вимагати справедливості для мене, для нових поколінь! Ти пішов захистити слабших і в ту страшну ніч залишився там, коли більшість звідти втекли! Ти вчив ,що за правду треба стояти до кінця!

Довідково.

Юрій Володимирович Сидорчук народився 2 травня 1961 року в селі Дерно Ківерцівського району Волинської області. Перестало битися його серце28 червня 2014 року в лікарні міста Оломоуц (Чехія).

Юрія Сидорчука поранили на Майдані у Києві 18 лютого. З вогнепальним пораненням голови, в коматозному стані, близько 00:50, вже 19 лютого, його доставили до Інституту нейрохірургії. 27 лютого за сприянням організації «Людина в скруті» разом із групою інших поранених учасників Майдану був перевезений на лікування до Чехії. Перебував у комі 130 днів.

Спочатку місяць лікувався у Празі, згодом був доправлений до міста Оломоуц. У нього розвинувся сепсис (зараження крові). Смерть настала внаслідок зупинки серця.

ЧИТАТИ ТАКОЖ: Тіло на головній ялинці країни: таємнича загибель Героя Небесної сотні Віктора Хомяка

Передрук заборонено.