На Волині діти посадили понад гектар молодого соснового та дубового лісу. ФОТО

У перший день весняних канікул, 25 березня, учні 6-Б класу Рожищенської школи №2 на чолі з класним керівником Аллою Новосад вирушили в село Валер’янівка, аби спільно взятися до корисної справи – посадити ліс.

За словами Алли Олексіївни, діти з радістю відгукнулися на пропозицію ось так активно розпочати весняні канікули.

«Учні охоче долучилися до такої благородної та необхідної справи, як посадка лісу. І це добре, адже пройде час, діти підростатимуть, а разом з ними зростатиме красивий молодий ліс. В їх пам’яті залишаться приємні спогади та гордість за зроблену справу. Та й ті, хто своїми руками садив дерева – має назавжди розуміння, повагу і любов до рідної природи, шану до праці», - каже вчителька.

Хоча учні садили ліс вперше та їх натхнення й завзятість радувала лісника Віктора Щербу. Гарна весняна погода та дружня допомога й підтримка дорослих додавала дітям впевненості в успішному завершенню лісівничої справи.

Школярики швидко освоїлись на ділянці посадки та взялися до роботи: одні мечами Колесова пробивали ґрунт, а інші обережно опускали у ці отвори сіянці дуба та сосни. Разом із дітьми, засукавши рукави, працювали й сам лісник, вчителька й тато учня Володимир Матвійчук. Господар лісу з радістю розповідав школярам про зелені насадження та про те, скільки часу доводиться чекати, щоб зріс могутній ліс.

Трохи спільної праці – і позаду залишилися зелені пунктири нового ряду майбутніх лісових велетнів. А посадили чимало – понад гектар! І ось втомлені, але щасливі, школярі з радістю поглядали на результати своєї праці, а лісівник Віктор Михайлович та вчителька Алла Олексіївна гомоніли між собою про те, що діти, які садять ліс, будуть поважати природу.

Лісник подбав і про те, щоб після роботи юні працівники могли скуштувати солодощів, випити водички й березового соку, а також посмажити на вогні справжній український делікатес – сало.

Діти тішились, що змогли звершити таку потрібну справу. Переймалися, щоб всі саджанці прижились, аби через роки чи десятиліття можна було прийти в цей ліс, помилуватися ним і з гордістю сказати: тут є і моє дерево.