«Пасха дивовижна»: лучанка поділилася дитячими спогадами про Великдень у селі

Журналістка з Луцька Анастасія Клімчук описала, як у віці 6-8 років святкувала Великдень у селі.

Спогадами вона поділилася на своїй сторінці у «Фейсбуці».

Подаємо її розповідь без змін.

«Пасха дивовижна. Особливо, коли тобі 6-8 років. І ти в селі. В бабусеній печі сором'язливо рум'яняться паски (10 великих і одна маленька для тебе). Твоє головне завдання у передсвятковий день не заважати, про що нагадують щохвилини: «Не чіпай!», «Відійди!»

«А людоньки!» – вигукує мама, побачивши, як ти ніжно колупаєш пальчиком желе (насправді ти допомагаєш: забираєш смітинку!)

Урешті-решт тебе всаджують за стіл до сестри, яка воском вимальовує на яйцях тендітні візерунки. Ця справа складна, а тобі не хочеться морочитися. Тому в хід йдуть фломастери. Тремтячими руками виводиш грубі літери ХВ з одного боку, а з іншого – ВВ. Береш ще яйце: ХВ, ВВ. І ще одне: ХВ, ВХ. Ой. Не дуже й хотілося! Кидаєш яйця і біжиш на кухню куштувати страви.

Бабця напередодні свята не їсть, строго постує. Тому твій хист гурмана стає у пригоді: сирна запіканка добра; ковбаса не схожа на магазинну, тому її слід перепекти; в рибі – кісточки; холодець взагалі мєрзость (але ідею подивитися, як його корова злизує язиком з тарілки, чомусь, не підтримують). Результати дегустації дають про себе знати швидко: коли натомлені за день дорослі збираються до церкви, ти скавулиш: жииивіт болить!

«Ну все, на всенічну не йдеш», – каже мама.

Як не йдеш?! Я що, дарма в класі розказувала, що піду вночі святити паску?! Даремно спала в нових туфельках, щоб перевірити, чи протягом ночі не втомляться ноги?! Після довгих вмовлянь, сліз, і «я піду на Луцьк пішки», батьки обіцяють, що по тебе приїде перед світанком тато і забере на таїнство святіння паски.

Ранок настає швидко. Тільки в не обіцяній 4-5 годині, а в 9, коли паску вже давно посвятили. Виходиш з кімнати наче розгніваний індик, але надуті щоки після радісного «Христос Воскрес!» зникають.

А потім на тебе чекає щедрий сніданок, після якого вилазиш зі столу з животом-бубном наче в цуценяти, яке вперше дорвалося до материнського молока. А ще пізніше тебе везуть до бабусі Ганни в сусіднє село, де ти їси мед і збираєш в оберемок новонароджених кошенят.

А потім буде морозиво, квач з подружками, березовий сік прямо з дерева в садку і затишне багаття, яке зігріватиме найрідніших людей.

І вся ця благодать триватиме до заходу сонця, доки ти не оговтавтаєшся від ейфорії та не нагадаєш батькам, що завтра з самого ранку маєш разом з хором виступати в Луцьку. «Так ти ж казала, що у вівторок!» – візьметься за серце мама.

Нєа. Завтра».

Довідково. Анастасія Клімчук – уродженка Луцька, нині працює в Києві. Донька відомих луцьких журналістів Лідії і Віталія Клімчуків, онука збирачки фольклору Західного Полісся та Волині, виконавиці автентичних пісень, лауреата Волинської обласної мистецької премії імені Миколи Куделі Тетяни Відник, яка мешкає у селі Білин Ковельського району.