Кіт пройшов пішки з Луцька до монастиря на Львівщині

Понад місяць із Луцька до монастиря в селі Лаврів, що на Старосамбірщині, йшов семирічний кіт. Тварина повернулася худа і покусана, але дійшла до рідного місця.

Про це повідомляє Львівська мануфактура новин.

«Для мене це як історія з якогось фільму. Мурчика нам до монастиря привіз фермер з Івано-Франківська. Розказував, що він якось з комина впав йому до хати. Жартував, що кіт з неба звалився. Чоловік возив тварину до ветеринара. Ще тоді йому говорили, що кіт з інтелектом. У нас він прожив три роки. Такий гоноровий: все йде попереду, виляє хвостом. Вмів насмішити. Хитрий трохи: чемний біля когось, а як вийдеш з келії, а на столі залишиш рибку чи ковбаску, – все, не застанеш наїдків», – розповідає отець Теодор Лев.

Отець в лютому переїхав із Лаврова до Луцька, котика взяв з собою. Але на новому місці тварина не прижилася.

«Єгумен в Луцьку котів не любить. Одразу сказав, щоб я його не випускав всюди гуляти. Я й тримав у келії. Гуляти він виходив увечері. Ще знайшов собі якусь подружку. Тому, видно, йому геть не подобалося, що вдень мусить сидіти закритим. Певно, зрозумів, що не приживеться на новому місці і вирішив повернутися назад в Лаврів. Пропав якось безслідно. День кота не було, другий. Тиждень. Я дуже переживав за ним. Винив себе, нащо привіз сюди. Навіть молився до святого Мартина, захисника приблудних тварин, щоб вберіг його. Всякі картини собі уявляв, як він десь бродячий ходить, голодує. Цілий березень його не було, трохи квітня. Вже й надію втратив, як тут мені з Лаврова дзвонять: «Кіт прийшов!». Якраз на квітневу неділю сталося. Яке то для мене свято було. Вірю, що Господь тварині допоміг вернути назад. Різне могло трапитись за цей час – машина збити, пси роздерти, відстань не мала. Навіть з голоду міг загинути, а він прийшов», – додає священик.

Кіт повернувся на Старосамбірщину дуже худий і зморений. Його спочатку навіть закрили, боялися, чи не заражений сказом.

«Брат Орест ним опікувався, підгодовував бульйоном. Тварина за кілька днів поправилась та вигладилась, – говорить отець Теодор. – Возили кота до ветеринара. Сказав, що все гаразд. Зараз – як справжній господар удома. Я багато читав про поведінку цих тварин. Вони набагато мудріші і інтелектуальніші, ніж люди. В голові наче навігатор якийсь чи компас мають. Можуть їхати сотні кілометрів із заплющеними очима, але в уяві збережуть маршрут і за необхідності безпомилково повернуться назад».