Як одна родина мешкає на волинському хуторі

У Вільці Фалемицькій на Волині мешкає лише одна родина.

Тут уже достигають ранні черешні, біля закинутих хат розкішно квітнуть піони і буйною зеленню заростають людські стежки топтати, які уже нікому, пише Волинь UA.

Лише 12 кілометрів відділяють Вільку Фалемицьку від Володимира-Волинського. Колись багатолюдне село з плином часу перетворилося у хутір на якому мешкає лише одна родина.

Як пише професор Цинкаловський на початку ХІХ століття у Вільці Хвалемицькій було 24 доми та 150 жителів. До 1914 року були руїни замку Лєдуховських.

З асфальтної дороги звертаємо на розкислу від дощів ґрунтову дорогу. Перше, що спадає на думку, коли їдеш такою дорогою, так це те, що навряд у сніжну зиму з хутора є шлях у місто.

Дві вгодовані собаки хоч і голосно гавкають та водночас радісно махають хвостами. Схоже, вони раді непроханим гостям… Поруч, з граблями в руках, згрібає скошену траву їхня господиня пані Надія.

Разом з чоловіком Ростиславом вони єдині, хто мешкає у Вільці Фалемицькій, решта люду навідується до своїх хат як до дач.

Пані Надія успадкувала тут батьківську хату та й сама народилася у Вільці. Через 19 років життя у місті повернулася до рідного села. Розмовляє не надто охоче, каже, що з неї будуть сміятися люди. Її чоловік переніс інсульт, але, на жаль, говорить погано.

Подружжя тримає пару кіз – Пашу та Лєру, курей та собак. Садять город.

"Сфотографуйте нашу вербу – їй більш, ніж сто років. То свячена верба. Хтось йшов з церкви та посадив її. З гілочки виросла", - розповідає пані Надія та вказує рукою на здоровезну, розлогу вербу, що росте неподалік їхньої хати.

Важко повірити, але раніше тут діяла початкова школа та працювала тваринницька ферма. А ще була ланка до 20-ти жінок, котрі займалися сапанням буряків на колгоспних полях.

"Нашу хату збудував тато – вона велика. Будував, бо думав, що діти будуть жити. Та в селі гниють великі хати", - додає жінка.

З села кілька родин виїхали до США. Час від часу приїжджають на малу Батьківщину і кажуть, що в Америці вважається за багатство та щастя, коли одна хата на п’ять кілометрів.

Пані Надія каже, що жити їм на хуторі не сумно, адже постійно навідуються родичі. Не проблемою для них є і доїзд до міста чи сусідніх сіл, адже мають власний автомобіль.

Занепадати село стало на початку 90-х. Розвал колгоспу, втрата робочих місць лише сприяли тому, що молодь одружувалася та перебиралася у більші села та місто. З часом у селі залишилися лише літні люди і ті відійшли у засвіти. Тепер село – це одна вулиця із зарослими добротними обійстями, які, чомусь, ніхто не продає.

А, якщо провести поглядом із Вільки Фалемицької горизонтом, то на ньому видніються сусідні села: Селець, Фалемичі, Зимне. І здається, що тут теж як і в них мало б вирувати життя, але нависло зникнення з карти України.