Чоловік убитої блискавкою волинянки розповів про день трагедії

Страшне горе увірвалося у багатодітну сім’ю Дударчуків із села Мельники Шацького району. Вечірня гроза, що пронеслася краєм, відібрала у трьох дітей маму. Та сирітські сльози лилися не лише над могилою неньки. Бо поки одна блискавиця позбавила жінку життя, інша спокусилася на її дім – і підпалила оселю. В одну мить лишилися діти і без матері, і без даху над головою.

Про це йдеться на сторінках газети "Вісник".

Страшне горе увірвалося у багатодітну сім’ю Дударчуків із села Мельники Шацького району. Вечірня гроза, що пронеслася краєм, відібрала у трьох дітей маму. Та сирітські сльози лилися не лише над могилою неньки. Бо поки одна блискавиця позбавила жінку життя, інша спокусилася на її дім – і підпалила оселю. В одну мить лишилися діти і без матері, і без даху над головою.

Нагадаємо, 35-річна жінка загинула під час грози від удару блискавки. Вона в цей час в полі випасала корів. Трагедія сталася у вівторок, 28 травня, близько 17.00 у селі Мельники Шацького району.


Юля переїхала на Волинь з Білорусі. Чоловік розповів, що вони познайомились у неї в селі – в Дрочево (Брестська область).
"Це неподалік від нас, можна коником добратися. Ото трохи поїздив до неї – і поженилися. Їй тоді було 19, мені – 25",– розповів чоловік Юлі.

Подружжя вирішило починати сімейне життя окремо – й купило у Мельниках собі хатинку недалеко від Юриних батьків. Невдовзі у них народилася донечка Христинка, за нею – син Віталик. Тоді у дім вперше постукала біда.

Зі сльозами на очах згорьований батько розповідає про те, що сім’я пережила понад десять літ тому. Як маленький синочок обварився окропом і мав страшні опіки. Про важкі операції й довгий реабілітаційний період, про страшні рубці, що пошрамували дитяче тіло. Тоді під загрозою було крихітне життя. Але малюк викарабкався. Згадує чоловік, як років два тому повторно Віталику робили пластичну операцію, бо через давні рубці хлопчик не міг нормально руку підняти. Але і це випробування пройшли.

Є у Дударчуків і ще один синочок, Миколка. Він – справжня потіха для сім’ї. У той страшний вечір, коли надворі розгулялася смертоносна стихія, хлопчик ледве сам не опинився в епіцентрі подій.

"Ми з Юльою вигнали корови і пішли чергу пасти, – зажурено розповідає Юрій. – Пасовисько недалеко від нашої хати, метрів за вісімсот. Ми раніше завжди ще й Миколку із собою брали. А тоді, хоч він і просився йти з нами, лишили малого з дідом та бабою.

Чоловік впевнений – це Господь вберіг дитину. Йому страшно думати, що могло статися, якби синочок подався з ними на пасовисько.

"Вранці небо було чисте та ясне. А десь о пів на четверту як стало лити! – далі згадує він. – Потім почало блискати. Я стояв з одного боку біля корів, Юля – метрів за десять від мене. Раптом як гримнуло! Я аж присів. Оглядаюся, а вона лежить. Я до неї: «Юля, вставай, Юля, вставай!» Але дивлюся, вона… все", – пригадує тремтячим голосом страшний день Юрій.

В цей момент очі чоловіка наливаються слізьми. Здається, при тій страшній згадці аж серце вискакує з його грудей. Ноги підкошуються, він сідає на порозі і затуляє очі руками. Говорити більше несила.

"Коли Юра сказав, що біда, Юлю вбило, ми разом повернулися на пасовисько, – розповідає брат чоловіка Славик. – Від того, що я там побачив, досі не можу отямитися. Вона була вся обпечена, особливо там, де груди, губи сині. Від удару блискавки їй розірвало внизу штани, а в калошах аж діри поробилися".

Ймовірно, біду притягнув не вимкнений мобільний телефон.

Приголомшені горем чоловіки чекали на швидку. Аж бачать – пожежна машина мчить селом. Не придивлялися, звідки дим клубочиться. А виявилося – з хати Дударчуків. Це так похазяйнувала інша блискавка. Розряд влучив в антену, за мить загорілася проводка в кімнаті, де стояв телевізор. Вогонь зчорнив стіни, поплавив техніку, зжер інші хатні речі. Не зачепив лише ікону Спасителя. На щастя, пожежу вчасно загасили, й з димом не пішов увесь дім.

"Та хай би все зотліло, аби Юля була жива" – горює чоловік. – Як тепер без неї?"

До старших дітей вже прийшло усвідомлення, що мами нема. Їм повідомили про трагедію в школі (Христина та Віталій навчаються в інтернаті у Головно). А от найменший, Миколка, здається, досі чекає, що ненька ось-ось повернеться, обійме його, приголубить. Не знає, що попереду у нього нелегка сирітська доля.

Важко перенесла похорон Юлі її мати. Кажуть, за нею стільчик носили, аби не впала у час скорботи.

Поки Юрій з дітьми перебрався жити до батьків. Хапається за голову: з чого починати ремонт вдома? Роботи непочатий край, а грошей – катма.

"Якось з хатою буде. Важко, але треба триматися, – каже. – Бо в мене діти є!".

Хто має можливість фінансово допомогти родині, можна кошти надсилати на рахунок, відкритий на ім’я Юрія Дударчука у Приватбанку: 5168 7573 9714 6517.