Волинянам розповіли, як поводити себе у храмі

Волинянам дали поради, чого категорично не можна робити у храмі.

Про це повідомляє Православна Волинь.

За словами священників, приходити до служби треба завчасно, за 5–10 хвилин. Увійшовши, перехреститися і зробити поясний уклін. Перед входом чоловіки знімають головні убори. Жінки входять у храм із покритою головою і одягнені відповідно до своєї статі. Одяг повинен бути пристойним і охайним. У храмі не можна говорити голосно, взагалі розмови у храмі потрібно обмежити. Преподобний Амвросій Оптинський повчає: "Тим, хто розмовляє у храмі, посилаються скорботи".

Без потреби не слід ходити по храму. Ставити свічки і прикладатися до ікон потрібно так, щоб не заважати тим, хто молиться. Прийшовши до храму з дітьми, не можна дозволяти їм бігати, пустувати та сміятися. Із дитиною, котра плаче, краще на якийсь час вийти з храму, поки вона не заспокоїться.

Сидіти у храмі дозволяється лише у разі хвороби або сильного стомлення. Не можна сидіти, закинувши ногу на ногу.

В церковній огорожі, тобто на території храму, не можна палити.

Не можна входити до храму з тваринами або птахами.

Категорично забороняється ходити і розмовляти під час читання Євангелія, співу "Херувимської пісні" і Євхаристичного канону на Літургії (від Символу віри до "Отче наш").

Робити зауваження ближньому, який порушив правила поведінки, потрібно неголосно і дуже делікатно. Якщо ми відчуваємо, що без роздратування не зможемо зробити зауваження, краще взагалі утриматися від нього, натомість про себе помолитися про напоумлення ближнього.

Звичайно, потрібно залишатися у церкві до закінчення богослужіння. Йти завчасно можна лише через нездужання або у разі крайньої необхідності, але не під час читання Євангелія та звершення Євхаристії.

Коли людина переступає поріг храму, в дев’яти випадках із десяти вона підходить до свічного ящика. З маленької воскової свічки починається наше практичне християнство, входження у Церкву. Неможливо уявити собі православний храм, у якому не запалюють свічок…

Блаженний Симеон Солунський (XV ст.) говорить, що чистий віск означає чистоту і нескверність людей, які його приносять. Він приноситься на знак нашого каяття в упертості та свавіллі. М’якість і податливість воску символізує нашу готовність бути слухняними Богу. Горіння свічки означає обоження людини, її перетворення на нову дією вогню Божественної любові.

Крім того, зазначають, свічка — це свідоцтво віри, причетності людини до Божественного Світла. Вона виражає полум'я нашої любові до Господа, Матері Божої, Ангелів або святих. Не можна ставити свічку формально, із холодним серцем. Зовнішня дія повинна супроводжуватися молитвою, хоча б найпростішою, своїми словами.

Запалена свічка є атрибутом церковних таїнств і треб. Її тримають у руках новоохрещені і ті, хто поєднуються Таїнством Шлюбу. Серед багатьох запалених свічок звершується чин відспівування.

Немає обов’язкових правил, куди і скільки ставити свічок. Їх придбання — невелика жертва Богу, добровільна і необтяжлива. Дорога велика свічка анітрохи не благодатніша за маленьку.

Ті, хто часто відвідують храм, намагаються по можливості поставити декілька свічок: до святкової ікони, що лежить на аналої посеред церкви; до образу Спасителя або Богородиці — про здоров’я своїх близьких; до Хреста на прямокутний свічник (канун) — за упокій спочилих. Якщо бажає серце, можна поставити свічку будь-якому святому або святим.

Також буває так, що на свічнику перед іконою немає вільного місця, оскільки все зайнято свічками. У цьому випадку не варто заради власної свічки гасити іншу, краще трішки почекати, поки не звільниться місце або покласти свічу на свічник, щоб її поставили пізніше. Не потрібно бентежитися, якщо погасили вашу ще не догорілу свічку, — жертва вже була прийнята Богом.

Не потрібно слухати розмови про те, що свічку слід ставити лише правою рукою; що, якщо вона загасла, то настануть нещастя; що не можна обпалювати нижній кінець свічки для стійкості в лунці і т. ін. Церковних забобонів багато, та не варто всі їх брати до уваги.

Зауважують, горіння людського серця потрібніше Богові, аніж воскова свічка. Наше духовне життя, участь в богослужіннях не обмежуються лише свічкою. Вона не позбавляє від гріхів, не поєднує з Богом, не дає сил до невидимої боротьби. Свічка сповнена символічного значення, проте нас рятує не символ, а справжнє єство — Божественна благодать.