Як шестеро із дев’яти дітей родини з Волині присвятили своє життя служінню Богу

У церкві душа особливо відчуває зв’язок з Господом. У цьому переконана Марія Білітюк із села Дубечне Старовижівського району на Волині, яка є дячихою місцевого храму.

Про це пише "Вісник+К".

Жінка молода (їй усього 38 років), та скільки себе пам’ятає, щонеділі йшла на службу Божу, аби помолитися за себе, своїх близьких, попросити у Всевишнього прощення та милості.

– Моя покійна бабуся Агафія Пилипівна 20 років співала у церковному хорі, то й привчила мене і ще вісьмох моїх братів та сестер відвідувати місцевий храм. Звісно, дитині важко збагнути значимість молитви, та з роками відчуваєш її серцем, – ділиться спогадами Марія Миколаївна.

Троє із семи сестер родини Антонюків (таке дівоче прізвище героїні цієї розповіді) є дячихами у храмах: Марія – ось уже три роки у місцевому Свято-Покровському, Катерина – вісім років у Свято-Преображенському, що у Старій Вижівці, Наталія – понад десять років у Свято-Благовіщенській, Пресвятої Богородиці обителі, що в Бортничах міста Києва. Ще одна сестра, Людмила, співає у церковному хорі в Ковелі, Світлана – у Старій Вижівці, брат Михайло – у Дубечному. Усі сестри й брати постійно ходять до храму, водять туди своїх діток. Тож нинішній берегині цього добропорядного роду, матері-героїні Василині Максимівні Антонюк, по-справжньому є ким пишатися: дев’ятеро хороших дітей, 12 чудових онуків. Коли всі вони збираються разом – це найбільше для неї свято. Глави цього великого сімейства Миколи Панасовича рік тому не стало.

– Я вийшла заміж у Глухи, мій чоловік Віктор звідти. Спочатку там жили, доки не купили будинок у Дубечному. Потроху облаштовуємо власне обійстя. Діток у нас четверо, є для кого старатися, тож наш татко змушений часто їздити на заробітки. А ми тут самі якось справляємося, – Марія ніжно притискає до себе найменшеньких, Віку та Андрійка.

– Можна сказати, я самоучка. Ще з юності знала порядок богослужінь, залюбки співала у хорі дубечненської церкви. Коли три роки тому стала дякувати, то, звісно, потребувала підтримки хористів, поради отця Віктора Панчука – і завжди їх отримую. Взагалі, з його приходом на парафію багато змінилося на краще. Його просвітницька робота, зокрема в недільній школі, сприяє тому, що в храмі все більшає молоді, – розповідає Марія Миколаївна.

Вочевидь, місцевий батюшка також утвердив у бажанні стати священником і її сина Вадима – нині він на другому курсі Київської духовної семінарії. До цього хлопець із п’ятого класу прислуговував у церкві.

– Це його вибір з дитинства, який, безумовно, не може не радувати, – каже жінка.

Справжнім же святом для її душі є час, коли разом зі своїми сестрами та братом співають у рідному храмі.

Любов БІДЗЮРА

Головне фото з сайту "Вісник+К".