У луцькому салоні працює жінка, яка сканує організми і бачить майбутнє

Ясновидиця з Луцька поглядом сканує організм на хвороби і бачить майбутнє у снах.

Про це пише «Твій портал».

Волинянка Леся Рудь із дитинства відчувала, що вона не така, як усі. Спершу дівчинка зауважила, що вона здатна бачити постаті, які для її рідних лишалися невидимі. «Ну ось, дивіться, вони на озеро полетіли!», «Хіба вам не видно, що вони он там сидять?» – дивувалася маленька Леся, вказуючи на тіні, які, здавалося, неможливо було не помітити.

– Коли мені було 11 років, я підійшла до мами й кажу: «Скоро наш дідусь помре». – «Що ти таке вигадуєш! – насварилася мама. – Йому лише 53 роки. Він ніколи нічим не хворів. Ні разу до лікарів не звертався. Яке «помре»?!» Але через три дні дідуся справді не стало: він сидів за столом, чудово почувався і раптом помер, – пригадує Леся.

Небагато минуло часу, як дівчинка знову прийшла до мами: «Мені здається, наш сусід скоро помре». Мама не хотіла вірити доньчиним словам. Але дівчинка знову передбачила чужу долю.

– Якщо відверто, то були знайомі, які вважали, що то я накликаю біду й притягую до людей швидку смерть. Хоча насправді я, проходячи повз них, лише відчувала дотик смерті і сама жахалася того відчуття, – зізнається Леся.

Із часом у Лесі Рудь з'явився дар бачити у своїй уяві майбутнє. І щоразу, коли поставала якась трагічна картина, дівчина попереджала рідних і просила не виконувати того, що могло нести загрозу.

– Бувало, я казала рідному братові не їхати в такий-то день у дорогу, бо вона буде невдалою. Брат не слухав: мовляв, дурниця. А за кілька годин його ледь не збило авто, – пригадує Леся. – Коли ми із села Хотишів Камінь-Каширського району Волині переїхали до Луцька і моя мама влаштувалася працювати у протитуберкульозному диспансері, я попросила її: «Мамо, будь обережна на роботі. Нічим не вколись». А через місяць мама приходить – і розповідає: «Сьогодні я нарешті дочекалася аналізів, вони показали, що я здорова, тому можу зізнатися: того дня, Лесю, коли ти просила мене бути обережною на роботі, я таки вкололася шприцом після хворого. Дякувати Богу, все минулося».

З року в рік дівчина переконувалася: вона таки має дар ясновидиці. Проблема тільки в тому, що через брак досвіду Леся бачила минуле і майбутнє, але не вміла відразу потрактувати символи, аби скласти цілісну картину. Тому дівчина стала шукати книги з езотерики, де розповідалося про нематеріальний світ довкола нас, пізнати який можуть лише вибрані люди – ті, в яких розвинене так зване третє око.

– Якщо чесно, то мама була категорично проти того, аби я збагачувала себе такими знаннями, – провадить Леся. – Вона боялася, що, коли люди дізнаються про мої надможливості, поставлять тавро «відьма» і будуть оминати десятою дорогою. А якщо чутки дійдуть до нашого села Маяки (зараз це Княгининок), односельці з пересторогою до нас будуть ставитися.

Леся, натомість, намагалася пояснити мамі, що нічого поганого вона не робить. Всю інформацію, отриману він голосів та сновидінь, спрямовує виключно на хороші справи.

«Мамо, то ж ви знаєте, що ваш дідусь теж володів даром ясновидця. Мабуть, від нього мені це перейшло, і я мушу продовжити його справу», – не здавалася Леся.

І врешті рідні таки здалися: мовляв, хай усе відбувається так, як на те воля Божа. А з часом не тільки змирилися, а й стали радитися щодо правильності прийняття тих чи інших рішень.

Чи можуть віра й молитва змінити долю людини?

На запитання, чи не гріх ясновидиці втручатися в долю, яка написана на небесах, Леся каже:

– Бог настільки любить своїх земних чад, що завжди дає їм свободу вибору. Тобто наша доля – це не пряма, з якої ми не маємо права звернути. Ні. Наше життя – це постійна розвилка: пройшовши певний етап, ми опиняємося на роздоріжжі. Куди піти – вправо чи вліво – це наше право і наша відповідальність. Я ж лише можу підказати людині, що її чекає на лівій дорозі, а що – на правій. Вибір же – за людиною.

Хтось після поради ясновидиці обирає грішну дорогу, встелену грішми та розпустою. Хтось спокутує гріхи минулого, змінює свій спосіб життя та обирає стезю добра.

– Тобто все, що ми маємо і будемо мати, – залежить виключно від людини. Я, наприклад, наперед знала, що в мене буде двоє дітей. Коли я ходила вагітна першою дитиною, навіть не сумнівалася, що народиться син. Потім десять років Бог не посилав нам іще однієї дитини. Лікарі, до яких зверталася, запевняли: з такими болячками, як у мене, про вагітність можу забути. Але я чомусь була впевнена: Бог таки подарує мені дитину, просто для того я маю змінити своє життя, – продовжує Леся. – Я скористалася шансом, який мені послав Господь, стала щиро молитися, читати Біблію, вишивати ікони. В якийсь момент відчула, що при надії. Пішла на УЗД, та там запевнили: вагітності нема. Я не стала переконувати лікарів у протилежному: просто прийшла через тиждень, лягла на кушетку, і той самий лікар не міг повірити своїм очам: так, я вагітна.

«Невже віра та щира молитва допомагають виконати будь-яку мрію людини?» – запитали у жінки.

– На жаль, ні. Бо кожен із нас несе на собі хрест минулого. Причому, не тільки свого, а й цілого роду. І нерідко стається так, що хтось із нащадків мусить спокутувати гріх своїх предків. Особливо незахищеними тут стають новонароджені. Тож, можливо, саме тому безгрішна, здавалося б, дитина з?являється на світ із важкими, навіть смертельними хворобами, – міркує Леся Рудь. – А буває, що приходить жінка з важко хворим дитям, просить допомогти вилікувати, і я відверто кажу: «Саме ти, мати, винна у хворобі твого нащадка. Зізнайся, який спосіб життя ти вела перед вагітністю. Розкажи, як ти не хотіла цієї дитини. Як сумнівалася, чи не зробити б аборт. І ось тепер пожинаєш плоди».

Рятувала хворих, яким встановлювали хибні діагнози

Розповідаючи про свій дар, Леся зізнається: якщо колись вона лише відчувала швидку смерть людей, то тепер очима може просканувати організм і визначити хворі місця та органи, навіть встановити точний діагноз. Причому той іноді суперечить діагнозу офіційної медицини.

– Я маю ясновидця-наставника, який вселив мені віру в надможливості, підтримав і консультує з тих чи інших питань. Так-от, він мене вчить: ніколи не кажи людині те, що ти про неї дізналася, якщо сама людина цього не просить. Але я, чесно кажучи, іноді порушую це правило. Бо не можу пройти повз людську біду, – наголошує Леся Рудь. – От, приміром, прийшла я в одну з лікарень Луцька провідати родича. Дивлюся, сидить зажурена бабуся. Я зчитала причину її смутку і кажу: «Не переживайте. Все буде добре. Просто вам не ту хворобу лікують. У вас те то і те то». А потім я дізнаюся, що за моєю порадою бабуся таки обстежилася ще раз, і мій діагноз лікарі підтвердили.

Оскільки Леся працює в одному із салонів краси в Луцьку, то чимало жінок устигають поєднати приємне з корисним: і зробити манікюр чи пофарбувати брови, і проконсультуватися з ясновидицею щодо своїх життєвих проблем.

– Дівчата, з якими працюю в салоні, позитивно ставляться до такого виду співпраці. Жартують, що я їм додаткових клієнток залучаю. Бо чим погано, коли людину застережу, навіть попереджу про хворобу? – додає Леся. – От було, прийшла молода жінка, робить нігті, а я їй кажу: «Здайте кров на цукор». – «Навіщо? Я нормально почуваюсь. У мене немає відчуття спраги, що властиво для цукрового діабету». Я не стала наполягати. А через трохи та жінка приходить і дякує: «В мене справді підвищений рівень цукру, і дуже добре, що хворобу вдалося виявити на ранній стадії, коли в організмі ще не розпочалися незворотні процеси».

Однак бувають випадки, коли людина щиро молиться, ходить до церкви, випрошує щось, а коли все одно не отримує бажаного, нарікає: «Бог мене не чує».

– Бог чує кожного! – наголошує Леся. – Просто люди, за мізерністю своїх знань, не знають наперед, чи не матиме те омріяне поганих наслідків, чи слугуватиме воно на добро людям і на славу Богу. Тому, як кажуть святі отці, на всі наші молитви Бог може дати одну з трьох відповідей: «Добре», «Ще не час» і «Я приготував для тебе дещо інше».