У Луцьку відбулося засідання басейнової ради річки Прип’ять

Найбільша річка Волині – Прип’ять – встановила історичний антирекорд, максимально обмілівши.

Про це повідомляє Голос України.

Басейн річки Прип’яті, як свідчать дані багаторічних спостережень, рідко страждав від засух. Цього не скажеш про останній період. Уже кілька років на її притоках майже не ставалося паводків і повенів, а цієї осені впродовж тривалого часу відзначаються рекордно низькі рівні води. Річки і озера міліють, пересихають джерела. Часто все це списують на глобальні зміни клімату.

На засіданні басейнової ради річки Прип’ять учасники обговорили шляхи розв’язання екологічних проблем найбагатоводнішої притоки Дніпра.

Зокрема, було проаналізовано антропогенні впливи на кількісний та якісний стан вод з боку точкових джерел у басейні річки Прип’ять та перерозподілу її стоку в Білоозерську водоживильну систему Дніпро-Бузького каналу. Остання проблема є актуальною як для Україні, так і для Республіки Білорусь.

Білоозерська водоживильна система, функціонуванню якої в Луцьку було приділено чимало уваги, останнім часом дедалі частіше згадується екологами як одна із найбільш вразливих точок у верхів’ї Прип’яті. Справа в тому, що дерев’яний шлюз, яким регулюється подача води з річки в Дніпро-Бузький канал, уже не справляється з поставленими на нього завданнями, а сучасний бетонний, який споруджується поруч, через брак коштів п’ять років не можуть ввести в експлуатацію.

Саме тому зараз, коли рівень у Прип’яті нижчий за історичний мінімум, вода з неї фільтрується через шлюз у канал, хоча цього не мало б бути, оскільки, згідно з міжнародною угодою між Україною і Білоруссю, подача води в канал у таких випадках припиняється. Наскільки серйозна нині ситуація, учасникам засідання було продемонстровано на фотознімках, зроблених наприкінці жовтня.

Русло Прип’яті нижче шлюзу так покрите болотяною рослинністю, що майже не проглядається. Розчистити його екскаватором не можна, оскільки розташоване вже в межах Національного природного парку «Прип’ять — Стохід», а парк не використовує спеціальну техніку для косіння рослинності на воді, бо немає коштів на пальне.

Заступник директора Національного природного парку «Прип’ять — Стохід» Михайло Химин продемонстрував світлини руслового озера Любязь, вода в якому відступила від берегів подекуди майже на 70 метрів. Прип’ять, яка впадає і витікає з озера, теж рекордно обміліла, рівень води у річці станом на 2 листопада на двадцять сантиметрів нижчий за історичний мінімум на цю пору року.

Річка Стохід, яка впадає в Прип’ять на території парку, теж мало нагадує ту, якою її звикли бачити місцеві жителі. Деякі колись багатоводні її рукави взагалі пересохли.

Така ситуація вимагає раціонального використання водних ресурсів регіону. Тож на засіданні басейнової ради загострювалася увага на необхідності переналаштувати меліоративні системи зі скиду води, на що вони переважно були спроектовані, на її накопичення. На жаль, і тут є проблеми. Останнім часом почастішали випадки крадіжок металевих конструкцій зі шлюзів, руйнування гідроспоруд. Люди не повністю усвідомлюють, на яку небезпеку вони себе наражають, чинячи такі протиправні дії.

Витоки Прип’яті розташовані на території Любомльського і Шацького районів. Останнім часом серйозну стурбованість у громадськості викликає масовий розвиток ягідництва на берегах Прип’яті біля села Положеве Шацького району.

Зараз тут розводять лохину на площі 160 гектарів, у планах власників наростити плантації ще більш як на сто. В умовах засушливого клімату, не характерного раніше для Волині, лохина потребує штучного поливу. За даними керівника громадської організації «Чисте довкілля Волині» Ігоря Мерленка, який виступив з доповіддю на цю тему, для зрошення плантацій згодом потрібно буде понад чверть мільйона кубометрів води за сезон.

До того ж, фільтруючи через легкі ґрунти, вона забруднюватиме річку Прип’ять, оскільки плантації лохини розташовані всього за кілька десятків метрів від річки. Тож за пропозицією одного із учасників зустрічі, слід подумати про обмеження зростання плантацій лохини на цій екологічно ранимій території.