Знання передав доньці: на Волині чоловік ставив на ноги неходячих

На Волині ще досі пам’ятають костоправа Василя Яковича Шуха, який помер п’ять років тому. За свої літа він врятував тисячі людей, повернув їх до життя.

І навіть перед смертю, коли сам не вставав з ліжка, поставив на ноги свого зятя зі зламаним хребтом. А навчився секретам лікування у далекій китайській землі Маньчжурії ще під час війни, пише газета «Вісник».

Професор з Києва хотів усиновити солдата

Василь Шух був кулеметником, тягав «Максима», котрий важив більше, ніж він сам. І заробив грижу. Його прооперували на фронті. Професор помітив, що молодий кулеметник має дар до лікування. А оскільки бракувало медиків, з дозволу вищого командування хлопця лишили у пересувному госпіталі. Спочатку стерилізував бинти, скляні шприци, а тоді лікар навіть довірив робити уколи внутрішньовенно.

– І татові з першого разу це вдалося! – згадує дочка Валентина. – Це непросто, бо тоді вводили хлористий калій, то якби не втрапив у вену, тіло почало би гнити. Той професор (чомусь замолоду не запитала, як його прізвище) став вчити тата медицині. Був великим фанатом своєї справи, цілу війну возив із собою скелет, на якому показував будову тіла людини.

Василь Шух з боями пройшов Маньчжурію, прослужив аж до 1952 року, дійшовши до Порт-Артура – портового міста у Китаї на березі Жовтого моря. За ці роки професор навчив хлопця костоправству і запропонував їхати з ним у Київ, мовляв, там після інституту стане великою людиною. Навіть листа своїй дружині написав: приїде додому із сином (пара була бездітна). Та Василя Шуха заїла нудьга за рідними, і він пообіцяв, що тільки навідає своє село Дюксин Костопільського району. Адже не був там сім років, й одразу приїде в Київ. «Ти не повернешся», – сумно зітхнув лікар. І ніби у воду дивився. Приїхавши додому, Василь Якович застав біду. Нікому було допомагати матері, бо батько загинув ще у Першій світовій. Справдилися слова хірурга – Василь лишився вдома.

– Більше того професора не зустрічав, – розповідає дочка. – А чи вони переписувалися, не знаю. Думаю, що ні.

Осліп, не ходив, а рятував людей

Відтоді Василь Шух став допомагати людям. Якось вправив вивих у знайомого в будівельній бригаді, де працював. І згодом пішов поголос про дивовижного костоправа, який ставить на ноги навіть неходячих! Їздили хворі у Скреготівку Ківерцівського району, де Василь Якович жив разом з дружиною та дітьми, не тільки з навколишніх сіл, а й з усієї Волині та Рівненщини.

– Пам’ятаю, лежачого привезли підводою, – згадує дочка. – Тато вправив пошкоджені шийні хребці. Той чоловік на своїх ногах наступного дня вийшов снідати. До цього часу ходить. Правда, накульгує, але ходить – не лежить!

Від каліцтва врятував і свого зятя. Він впав з причепа. Василь Якович пройшовся по хребту і сам злякався – своїми чутливими пальцями намацав перелом. Сам склав, і негайно наказав везти у лікарню. Валентина впевнена: якби не татові знання і не допомога медиків, чоловік зараз би навряд чи ходив. Лікарі, побачивши рентген-знімки через місяць, дивувалися, що перелом настільки правильно складений!

Старенький костоправ ніколи людям не відмовляв. Навіть коли у 80 років пережив тяжкий інсульт. Лікар, оглянувши результати досліджень, здивувався, що Василь Якович вижив: «Або він народився в сорочці, або ще не до кінця виконав свою місію на землі». А сам костоправ у ті дні бачив двох хлопців у білій одежі, які несли його ноші. І сталося диво. Він опритомнів. І після того прожив ще шість років!

Хворі їхали тепер вже до хати у селі Городне Любомльського району, куди маму і тата забрала доглядати донька. Вона сердилася, коли люди зі своїми бідами йшли до немічного батька. А він навіть тоді приймав і казав: скільки житиму, стільки буду допомагати людям».

– «Я буду робити твоїми руками, ти поможеш», – казав мені. Не мав здоров’я, вже не ходив і осліп, – тремтячим голосом згадує донька. – Але навпомацки хворих складав. Сидів, людина лягала поряд, він руками по хребту пройдеться. Каже до мене, візьми тут поможи, притримай. Ніби у цю справу затягував, бо раніше мене це зовсім не цікавило. Щоб краще знати, я читала «Атлас будови тіла».

Тато був задоволений, що донька нарешті перейняла його науку. І коли освоїла останні вміння, через два тижні з Василем Яковичем стався другий інсульт, від якого він і помер.