Чоловік з Ізраїлю знайшов могилу діда на Волині

Чоловік з Ізраїлю подолав більше двох тисяч кілометрів, аби приклонитися до місця спочинку дідуся, який похований на Волині.


Про це пише Любешівська районна газета «Нове життя» .

Ще два роки тому газета писала про те, що родина з далекого Ізраїлю шукає могилу полеглого в бою Афаіла Гнітмана. Нещодавно внук убієнного приклонився до місця спочинку свого дідуся, могилу якого віднайшов на Волині.

У роки Другої світової житель Хабаровського краю Афаіл Лейбович служив у 160 Брестській дивізії, яка визволяла правобережну частину долини річки Прип’ять, у тому числі й селище Любешів. Кровопролитні бої розпочалися у с. Люб’язь, яке із першої половини березня 1944 року фашисти зробили своїм укріпленим бастіоном. Афаіл Гнітман був убитий 16 березня 1944 року. У повідомленні про захоронення йдеться, що він похований у с. Зарудче. Тож роками родина убієнного воїна, котра проживає в Ізраїлі, намагалася відшукати місце, де похований їхній батько й дідусь.

Доля склалася так, що свого часу внук загиблого В’ячеслав познайомився з уродженкою м. Ківерці, котра виїхала в Ізраїль на заробітки. Саме вона, приїжджаючи чотири року тому в Україну, відвідала Любешів, аби бодай щось дізнатися про загиблого.

Після знайомства із нашим місцевим істориком Степаном Оласюком, котрий розповів про бій за селом Люб’язь (де, власне, й обірвалося життя Афаіла Лейбовича), справа зрушила з місця. Побувала жінка і на Братській могилі в с. Зарудче, от тільки ніде прізвища Гнітман не значилося. Відвідала пані Людмила Любешів і два роки тому, але так і не дізналася нічого нового.

Переконалися ж рідні у тому, що Афаіл Гнітман все-таки похований у цій могилі на зарудчівському кладовищі лише після того, коли для внука загиблого В’ячеслава Гнітмана прийшла офіційна відповідь з Міністерства оборони. В ній чітко зазначалося, що дідусь разом з іншими убієнними воїнами похований в Братській могилі на зарудчівському кладовищі.

І ось нещодавно пан В’ячеслав перший раз у житті ступив на українську землю. У п’ятницю він приїхав у Любешів, аби здійснити мрію свого тата й виконати справу його життя – приклонитися до дідусевої могили.

Зворушливим та емоційним був візит до Братської могили. Пан В’ячеслав запалив лампадку, поставив до підніжжя пам’ятника квіти, доторкнувся рукою до холодного граніту й тихенько стояв, опустивши голову. Він стояв біля останнього місця спочинку свого рідного дідуся, обличчя якого, молодого й красивого, бачив лише на єдиній збереженій фотографії, і повірити не міг, що нарешті мрія їхньої родини здійснилася. Затим прочитав молитву і за єврейською традицією поклав до підніжжя пам’ятника камінь, а ще взяв трішки землі, аби завезти із собою додому в Ізраїль.

Заочним учасником цієї зворушливої зустрічі був і син убієнного Афаіла Лейбовича, котрий за усім спостерігав з далекого Ізраїлю через відеодзвінок. Він не міг стримати сліз, адже при солідному віці (на життєвому рахунку вже 82) й сам мріє побувати біля цієї могили, аби віддати шану своєму батькові, котрий так і не повернувся з війни.