Жінка, яка переїхала на Волинь з Росії, народила 8 дітей і жодного дня не була в декреті

Світлана Шуляр родом з Далекого Сходу, жила в Комсомольську-на-Амурі. Танцями змалку марила, закінчила хореографічний факультет Хабаровського інституту культури. А потім трапився їй камінькаширець Володимир, який привіз юну танцівницю до себе на Полісся. Тут уже й корені пустила. А свою заповітну мрію танцювати на великій сцені вкладає тепер у своїх вихованців. Віддається роботі настільки, що і в декрет ні разу не ходила. А вона – мама восьми дітей!

Про Світлану Щуляр написала Мирослава Косьміна в газеті Вісник.

Світлана розмовляє цікавим суржиком: українські слова впереміш з російськими. Сипле всілякими приказками і жартами. Дуже відкрита і щира. Розказує, що спочатку жили і працювали в Росії, там народилося двоє дітей. Потім сім’я перебралася на батьківщину чоловіка, у Камінь-Каширський.

На запитання, як корінній росіянці, дався переїзд на Волинь, зізнається – важко, але каже, що зовсім не шкодує.

"По-перше, я їхала не просто в Україну, а на Західну! А ще у нас в родині колись давно стався дуже неприємний випадок: родичка вийшла заміж за українця, а потім, опинившись тут, дізналася, що він вже одружений. Тож мама, коли почула, що ми збираємося їхати, просто криком кричала – не пущу! Я теж боялася, розуміла, що буду сама, як палець. Але ризикнула, і, ви знаєте, не шкодую", – розповіла пані Світлана.

Молода сім’я спочатку кілька років жила з Володиними батьками у Бронниці, потім перебралися у Камінь-Каширський. Одразу після приїзду виявилося, що росіянка є єдиним на той час хореографом на весь район. Тож на роботу влаштувалася мало не з коліс. Працювала скрізь: і в ансамблі, і в школі, потім у музичній. Інших вчила, і сама на сцену виходила.

Новина про третю вагітність, як зізнається, аж засмутила.
Народжувати випадало на січень – а це ж навчальний рік і час різноманітних виступів та звітних концертів у дітей! Вона не могла їх покинути напризволяще! Тож народжувала Світлана своє дитя, як-то кажуть, «у темпі вальсу». Зранку провела репетиції, потім помчала у пологовий, а вже наступного дня стала благати лікарів про виписку – завтра ж бо на роботу! Рівно через десять днів уже й сама на сцену вийшла: танцювала разом зі старшими дітьми. А її немовлятко у цей час за кулісами люляли…

"Мені соромно було підводити усіх, шкода вихованців, – зізнається Світлана. – Це ж як дитину ростити: спочатку вчиш їх ніжки ставити, носочки тягнути, потім до станка підводиш – і от уже танець виходить. Як можна було покинути їх на два-три роки?! Я не могла такого зробити. Наприклад, четвертий, Роман, народився якраз перед осінніми канікулами, то я аж тиждень в декреті посиділа. А потім разом з ним на роботу вийшла. У танцзалах виросли і ростуть усі мої восьмеро дітей. Причому з пелюшок: хтось няньчить, хтось розучує нові танцювальні – так і живемо.

Четверо дітей Світлани Юріївни пішли по маминих стопах. Старший, Влад (йому вже 23 роки), закінчив школу мистецтв, училище культури, а тоді педінститут імені Драгоманова, студію імені Вірського. Зараз викладає класичний народний танець. Софія теж там навчається на хореографії, а зараз танцює за контрактом в Туреччині. 17-річна Анастасія вчиться на режисерському (вона дуже хотіла танцювати, однак мала травму ноги), а 16-річний Роман – на хореографічному відділенні Луцького училища культури і мистецтв. 13-річна Мар’яна ще не визначилася з майбутньою професією.

Роздумує, куди їй податися: адже вона не тільки гарно танцює, а й співає – природа нагородила її дуже сильним голосом. Аня у п’ятому класі ще вчиться, Юрчик – у другому. А найменшенькому, Максимкові, майже два рочки. Світлана вже перевірила – у цього теж зі слухом і відчуттям ритму все гаразд. Так що підростає майбутній танцюрист.

Висловлюю припущення, що в такій великій танцювальній сім’ї і чоловік мусить навчитися різноманітним «па» та «пліє».

– Ой, ні, він у нас не по тому, – сміється Світлана. – У нашому родинному ансамблі пісень і танців займає посаду адміністратора та менеджера.

З величезним здивуванням дізналася, що багатодітна сім’я Шулярів ще й чималеньке господарство утримує. Корова, баранці, свині, курочки з гусочками. Коли встигають усе це порати, адже обоє на роботі, не уявляю.

"Такий ритм вимагає бути в постійному тонусі, – сміється Світлана. – Трьох у школу відправила, одного на руки – і біжу працювати. Мені хоч уже й 47, але я ще танцюю. У нас кожен навчальний рік починається з того, що діти мене перевіряють: «А ви, Світлано Юріївно, на шпагат сядете? Ану покажіть!» Та без проблем. Сідаю, показую, але потім те саме від них вимагаю", – розповідає жінка.