Волинянка, якій зробили посмертну пересадку нирки, подякувала за друге життя

Волинянка Тетяна Рудаєва стала першою пацієнткою в Україні, якій в Ковельське МТМО пересадили нирку посмертно (в Ковелі це була перша посмертна трансплантація органу).

Тетяні має бути 35, а хвороба спіткала раптово. Жінка стала пацієнткою та отримала заповітний орган тоді, коли вже готова була зневіритися.

Про йдеться на сторінці "IDonor: Всеукраїнська платформа донорства" у фейсбуці.

Волинянка подякувала лікарям та родині, які врятували її життя. Друкуємо її допис без змін:

«Мене звати Таня Рудаєва, і скоро мені буде 35. В моєму житті все було добре, ну як у всіх. Ходила на роботу, все йшло своєю чергою, аж раптом в мене впав гемоглобін. Після аналізів та десятків обстежень все говорило про те, що в мене хворі нирки. Виявилося, що весь цей час в мене було якесь хронічне захворювання нирок. Три місяці я провела в обласній лікарні, мені виписували різні ліки, застосовували велику кількість методик, щоб запустити орган, але жодного результату. Тому я одразу потрапила на діаліз - три рази на тиждень. Ось у лютому було б вже два роки, як я була на гемодіалізі. Звісно, під час лікування я чула про трансплантацію і розуміла, що це єдиний вихід повернутися до нормального життя. Тому тих довгих два роки, поки я була прив'язана до апарату гемодіалізу, почала потихеньку збирати документи до Білорусі, аби стати в чергу. Розуміла, що це довгий процес і чекати доведеться немало. Чому в Білорусь? Бо чула, що багато пацієнтів там успішно оперуються, адже у нас в країні посмертних пересадок не робили.

Але потім дізналася, що у нас в Ковелі зробили пересадку нирки від родинного донора. Це дало мені надію, що не доведеться їхати в іншу країну на довгий час та возитися з документами. Тож я вирішила приїхати в Ковель і розпитати деталі. Як мінімум, я недалеко живу, адже я сама з Володимира-Волинського.

Врешті, нам з чоловіком вдалося поговорити з Олегом Олеговичем і його командою, вони мені дуже сподобалися, всі справжні професіонали своєї справи. Вони мені все розказали, детально пояснили, що робити далі, які аналізи потрібно здати. Звісно, я постаралася в найкоротші терміни зробити всі необхідні аналізи. І раптом, в неділю вони дзвонять вночі, що є потенційний донор. В черзі я пробула фактично тиждень. Це просто неймовірно, як диво! Тому, звісно, після дзвінка я без вагань зібралася з чоловіком серед ночі і ми одразу приїхали.

Було страшно, але знаєте - воно завжди страшно, коли лягаєш на операційний стіл. Але ця віра лікарям, думка, що я зможу повернутися до повноцінного життя давала сил, адже надія перемагає все!

Вже зараз я можу сказати, що дуже щаслива. І найголовніше – я так невимовно вдячна родині, яка дала згоду на вилучення органу, дуже вдячна їм за те, що вони повернули мене до нормального життя!
Також хотіла б звернутися до всіх: я розумію, що це дуже важко втрачати своїх близьких. Але якщо людині вже дійсно констатована смерть мозку і вже не можливо її врятувати, то чому б не допомогти іншим. Одна людина може врятувати одразу декількох інших.
Ще раз хочу подякувати тій родині за те, що вони дали згоду і моє друге життя!»