«Пес – це вірний напарник та однодумець», – полісмен-кінолог Волині про службу із чотирилапими напарниками. ФОТО. ВІДЕО

Волинський полісмен-кінолог Волині розповів про службу із чотирилапими напарниками.

Про те, що собака – друг людини, знає кожен. А коли це службовий пес – то він ще й вірний напарник та однодумець під час виконання службових завдань. У цьому можна переконатися, завітавши у кінологічний центр ГУНП Волині. Тут живе 26 поліцейських собак, які в будь-який момент готові до пошуку зниклих волинян, виявлення наркотиків чи зброї та затримання злочинця, пише ІА «Конкурент».

Зустрів журналістів начальник кінологічного центру Андрій Таранович, який вправно відправляв кінологів із собаками на завдання та організував показ майстерності одного із кращих собак центру – Рекса. Пес вміло продемонстрував свої вміння на смузі перешкод, хоча після дощу було слизько, та показав, як відбувається затримання агресивного злочинця.





А після цього головний поліцейський кінолог Волині розповів про відбір, навчання і пенсію собак, як працюють кінологи та навіть які курйози трапляються на службі.

– Розкажіть про вашого талановитого Рекса.

– Рекс – гордість нашого кінологічного центру. Йому півтора року. Це собака, який бере участь майже у всіх змаганнях. У нас щороку відбуваються міжвідомчі змагання у Житомирі, куди приїжджають усі кінологи з Нацполіції. Це показник того, як організована робота кінолога з собакою. Відповідно, це обличчя кінологічного центру. Боротьба йде не на життя, а на смерть (сміється, – К).

Рекс – це бельгійська вівчарка (малінуа). Залучати у кінологічну сферу їх почали недавно. Зазвичай залучали німецькі вівчарки. Чим ці породи відрізняються? Характером. Вони швидші, а німецька вівчарка – повільніша. Обидві працюють прекрасно, але якщо є вибір, то кінологу хочеться випробувати і себе, і собаку, то чому б і ні? Головне, щоб це сприяло розкриттю злочинів.

Не всі можуть бути спортсменами. У нас чудово працюють собаки у слідовій роботі, пошуку наркотичних речовин, зброї, вибухівки, але для змагань готуємо Рекса.



– Як обирають собак для служби у поліції?

– Національна поліція України має свій розплідник службових собак. Він розташований у місті Ірпінь. Основну частину собак ми замовляємо там. Потрапляють вони до нас фактично з трихмісячного віку. Є моменти, коли кінологи вибирають собі собак самостійно. Також, згідно з наказом, ГУНП Волині може укладати з кінологом договір, його собака перебуває тут, харчується, вчиться і працює. Це формат за договором. А з Ірпеня даються державні собаки.

Відбираємо собак за характером. Точнісінько як і люди, є холерики, меланхоліки та інші. Для пошуку вибухівки і наркотичних речовин використовуємо спокійніших собак. Для слідової роботи – більш жвавих псів.

Відбір службового собаки відбувається у простий спосіб: нам не так цікаво, щоб вона була чистокровною, мала відомих батьків чи гарний зовнішній вигляд. Нам не важливо, якої статі собака, у нас тут гендерна рівність (сміється, – К). Зазвичай беруть апорт (апортувальний предмет) і дивляться, як собака на нього реагує. Якщо вона на нього реагує розумно: хапає, грається, віддає, то з нею можна працювати. Якщо ж їй нецікавий апортувальний предмет, то нам нецікава така собака. Я не хочу образити інших порід собак, говоримо зараз про службових, але це як показник інтелекту. Адже коли вона маленька, то не можна побачити, якою вона буде, коли виросте, окрім застосування апортувальних предметів.



– А як відбувається навчання службових псів?

– Рік життя собаки дорівнює семи рокам людини. Зрозуміло, що відразу ніхто не дає великих навантажень, все відбувається поступово. До шести-семи місяців собаки сприймають усе, як гру.

По-перше, має бути контакт із собакою «сам на сам». Навіть якби я хотів, то не можу тренувати Рекса, коли ним займається інший кінолог. По-друге, все відбувається у формі гри, яка потім переростає у «доросле життя». Спочатку вони граються апортувальними предметами, потім ідуть команди «на послух»: сидіти, лежати, до мене, лапу, поруч. Коли у собаки стабілізується характер, ми обираємо, до чого вона більш схильна.

Що стосується слідової роботи, то це відбувається за допомогою приманок, заохочень. Вони можуть бути у формі смаколиків (найчастіше це м'ясо). Спочатку собака шукає розкидане порізане м’яско, а потім складаємо запахові асоціації. Розкладаємо інші імітатори запаху і собака починає шукати.

Процес «на послух» шестимісячного пса можна навчити за півтора місяця. А що стосується слідової, розшукової роботи, то собаку треба підтримувати у тонусі все її життя.



– Чи були волинські поліцейські пси в АТО?

– Так. Кожен з кінологів, який був в зоні АТО, брав зі собою собаку. Їх долучали до охорони громадського порядку на пропускних пунктах та обстеження на наявність зброї, вибухівки.

– Скільки кінологів є у вашому центрі?

– У нас працює вісім кінологів. Вони усі дуже професійні. «Батьком» для інспекторів-кінологів є старший інспектор Юрій Іванович Сава. У кожного з них є контакт винятково із своєю собакою. Згідно з наказом, я вважаю, що це правильно, дозволяється закріплювати за кінологом максимально три собаки: з розшуку вибухових речовин, наркотичних і пес, який займається слідовою роботою.

– У яких умовах живуть поліцейські собаки?

– Вольєри мають визначені розміри, собака там почувається вільно. До того ж наш вольєр ділиться на дві частини. Одна – мінівигул, там лежить дерев’яний піддон, щоб собака могла відпочивати. А друга частина вольєра – зимова, за зразком американських будиночків для собак, у дверях є отвір і також дерев’яна підлога. У разі сильних морозів собаки ховаються там.

Я говорю про вольєри нашого кінологічного центру, як про одні з кращих. Коли ми годуємо псів, то є момент оберігання собаки від ушкоджень. У нас є визначена людина, яка здійснює прибирання і роздачу їжі. Зрозуміло, що не завжди у тієї людини є контакт із собаками, то вольєр має таку технологію, яка взагалі унеможливлює прямий контакт із собакою. Внизу вольєра ставляться дві миски визначеного розміру з їжею, відчиняється низ і повертається до собаки. Коли ж пси поїли і попили, то все розвертається і звідти виймаються миски.



Що стосується веткабінету, то ми забезпечені належним чином. Маємо всі ветеринарні препарати, які потрібні. Навіть здійснюємо мініоперації у разі травматизму собаки під час долання перешкод чи коли пес наступає на бите скло. Відповідно до графіка, проводимо щеплення від сказу та інших захворювань. Я горджуся нашим і штатним ветлікарем Андрієм Мироновичем: він людина з досвідом.



Істина пізнається у порівнянні, і я маю з чим порівняти. Розумію, що ми добре почуваємося і маємо забезпечення. Собаки у плані ветеринарного обслуговування нічим не обділені, у чергах не стоять, ми – як сімейні лікарі (сміється, – К).

У разі ускладнень ми маємо домовленості з приватними клініками, які йдуть назустріч. Вони розуміють, що Нацполіції треба допомагати.

Згодом хочемо перевести всіх собачок на сухі корми преміум-класу. Ми зробили розрахунки, провели аналіз. У деяких областях України це є практикою, все гарно працює, нарікань немає. Час іде вперед, і нам немає чого топтатися на одному місці. Зрозуміло, що тоді наші собаки матимуть ще кращий вигляд.



– Яким способом кінологи навчають собаку винюхувати наркотики?

– Насправді собака не розуміє, що це наркотики. Немає значення, на що її вчити шукати. У нас є замінники, імітатори вибухових і наркотичних речовин. Собака ж не розуміє, що таке амфетамін чи марихуана, їй немає значення. Починається все як і навчання «на послух». Іншими словами – даєш їй понюхати, кладеш – і вона знаходить. Її заохочує запах. Це може бути і кава, але для чого Нацполіції шукати каву? Ось так поступово розвивається рефлекс, і в будь-якому випадку собака заохочується. Хитрого нічого немає. Собака знає, що цей запах, який залишається в її пам’яті, треба знайти.

Також собака не розуміє, що таке пістолет чи автомат. Просто ми привчаємо її до запаху пороху, гільзи або запаху ствола після пострілу. Також вчимо на запах тротилу і мастила для чищення зброї. Якщо зброя чищена, то буде запах мастила, якщо не чищена – лишається запах пороху.

– Чи трапляються травми у тренерів собак?

– У нас є дресирувальні костюми європейського зразка. Один такий коштує 27 тисяч гривень. Він і створений для того, щоб унеможливити травмування самого кінолога. Інших випадків ми не допускаємо.



– До якого віку собаки служать у поліції, а коли йдуть на заслужений відпочинок?

– Ми звертаємо увагу на стан здоров’я. Зазвичай вони працюють до восьми-дев’яти років.

Піти на пенсію собаки можуть у випадку травматизму або якщо падає зір, слух, і найголовніше – нюх. Собака все знає і розуміє, але не може це виконувати. Таких псів ми передаємо для несення служби в підрозділи ГУНП Волині як сторожових.

Таких собак ми тримаємо у тренінговому центрі, вони обслуговують штрафмайданчики для вилучених автомобілів, що проходять у судах внаслідок ДТП.

Тобто ніхто за паркан собак не виставляє, поняття автаназії (припинення або скорочення лікарем життя тварини чи людини, яка страждає невиліковним захворюванням, відчуває нестерпні страждання, коли хвороба бере своє, на задоволення прохання хворого в безболісній або мінімально болісній формі задля припинення страждань, – К.) абсолютно унеможливлюється. Я за першою вищою освітою – лікар ветмедицини, і цього не сприйняв би ніяк. Це те ж, що й кинути свого напарника.



– Як стати поліцейським кінологом?

– Поліція – це орган, який бореться зі злочинністю. Вже в самій поліції у нас існує декілька напрямів. Є слідство – люди, які на своєму рівні розслідують справи, є люди з карного розшуку, які «на передовій». Насамперед треба в собі мати більш розвинуте почуття честі, гідності, справедливості. Я вважаю, що з такими якостями люди йдуть у поліцію. А тут людина собі вибирає: бути кінологом чи розкривати злочини в форматі, як працює карний розшук, чи ще по-іншому.

Є й випадки, коли людина цілеспрямовано йде, щоб стати поліцейським-кінологом. Це наслідок того, що в житті вдається працювати з собаками: можливо, в дитинстві був пес. Людина повинна любити цю справу. У нас відбувалися набори, і хотіли йти декілька людей, але видно, що не всі готові. На моє запитання, чому хочете стати кінологом і чому ми маємо взяти вас, людина мені відповідає: «Я люблю собак». А я люблю, наприклад, вареники з вишнями (сміється, – К). Якщо це весь аргумент, то для мене це не аргумент. Це не надає переваги брати людину на службу. Щаслива людина та, яка любить свою роботу.



– А ви щасливі?

– Я щасливий і радісний з того, що керівництво мені довірило цей напрямок роботи. Десь в глибині душі я мав намір йти працювати сюди, але все якось не складалося, напевно, треба було деінде. Це відбувалося блискавично, я навіть не зрозумів, що вже тут. У нас прекрасний і дружній колектив, всі взаємозамінні. Горджуся своїм колективом і нашими підопічними, службовими собаками. Я фактично пів року на посаді, але я задоволений і відчуваю себе на своєму місці. Лише зараз зрозумів, що керівником бути важко, бо на ньому все: ведення господарства, два колективи, організаційні питання.

Нам поки трошки важкувато, бо не завадив би ще один спеціальний автомобіль. Але це питання вирішується. Пообіцяли на рівні міністерства, що у червні ми його отримаємо. Тоді в нас всіх трошки розв’яжуться руки.



– Розкажіть, які траплялися з вами курйози під час виконання завдань?

– Є один смішний випадок. Надійшло повідомлення про те, що внаслідок сімейної сварки між чоловіком і дружиною в одному із сіл на Волині жінка пішла з дому. Ми одразу відреагували на це повідомлення. Виїхали наші кінологи із двома собаками у вказаний населений пункт, і залишилося визначити, де будинок, аби від порогу встановити, вона пішла до сусідки, чи до зупинки, а, може, в іншому напрямку. І от коли наші кінологи заїхали у село, назустріч ішла жіночка, тож в неї і запитали, де розташована вулиця, наприклад, Вишнева, 4, бо там зникла людина і їдуть її розшукувати. Жінка відповіла, що поліцейським буде тяжко знайти будинок, тож вирішила сісти до автівки і показати дорогу. Як виявилося, вона приїхала до себе додому (сміється, – К). А чоловік подякував, що привезли його Галю. Ось такий був курйоз.



Валентина Мельник