Волинянка у переддень святої Пасхи відсвяткувала 102-й день народження

На Камінь-Каширщині в селі Осівці Олександра Михалік у переддень святої Пасхи відсвяткувала 102-й рік народження.

Про це пише газета "Полісся".

Попри поважний вік, бабуся має світлий розум, безпомилково називає імена своїх тринадцяти онуків, двадцяти п’яти правнуків і праправнука.

До століття Олександра Потіївна зберегла ще й добрий зір: могла читати молитвослови, писала та легко впізнавала рідних. На дев’ятому десятку ходила до церкви (й досі поститься), достеменно пам’ятала колядки, могла куховарити та навіть вишивала. А ось два роки тому здоров’я трохи дало збій, відтак змушена була полишити такі звичні для себе клопоти.

Олександра була наймолодшою у багатодітній родині (народилася у 1918 році), батька свого не пам’ятає зовсім. Коли її мати вийшла заміж вдруге, то забрала із собою маленьку Шуру в чужу хату. Там почалися для небоги нелегкі випробування: біднота, голод, важка до кривавих мозолів праця… Нерідко доводилось дівчині наймитувати — за кусень хліба і корови пасла, і городи обробляла більш заможним односельцям. Словом, не цуралася будь-якої роботи, бо за неї платили харчами. Паралельно Шура здобувала знання у польській школі. Той період свого навчання згадує як каторгу. Бо вже надто, каже, ті кляті пани били і за діло, і просто так.

Не бачила щастя, коли і вийшла заміж. Батьки її судженого, Якова, не хотіли бідної невістки, при цьому їх вважали заможними на той час. Однак попри все подружжя повінчалося, не отримавши навіть благословення від свекрів. Вінчальний убір, виготовлений своїми руками, бабуся зберігає у скрині й досі, як реліквію, як пам’ять.

Недовго тішилися Олександра і Яків своїм убогим сімейним щастям. Громовицею на рідну землю накотилася війна. Якова мобілізували на фронт. Але вже через рік повернувся додому — ворожий “подарунок” знівечив ногу, тож залишився на все життя з інвалідністю.

Зазнала Олександра Потіївна чимало гіркоти від втрати рідних дітей та чоловіка. Яків помер у 1986 році. Із дев’яти нащадків на сьогодні залишилося лише двоє. Наймолодшого сина Миколу, котрий разом із своєю сім’єю мешкав із матір’ю в одному будинку, поховала два роки тому. Тепер бабуся залишилась з невісткою Галиною.

"Який же довгий той вік! Уже й вмирати слід, та все ніяк не приходить пора. Певно, гріхів багато маю, що Господь не відпускає на той світ", — розмірковує маленька, змарнована важкою працею бабуся.