Як у Сапалаївці плавав лось, або надзвичайна луцька історія з 80-х. ФОТО

У червні 1987 року в місті Луцьку відбулась надзвичайна подія, відомості про яку вийшли далеко за межі міста. У заплаві річки Сапалаївки місцевим рибалкою Володимиром Петровичем Степюком був помічений лось.

Про це розповіла краєзнавиця Тетяна Яцечко-Блаженко для t1.ua.

Щоб зрозуміти, що такого екстреного відбулось в місті, довелось звернутись до тогочасних ЗМІ.

Місце знаходилось поблизу будинків по вулиці Ветеранів та на території парку імені 900-річчя Луцька. Як відомо, цей парк був заснований в 1985 р., в долині річки Сапалаївка між вулицями Ветеранів, Космонавтів та проспектом Відродження в середмісті.

Володимир Степюк в розповіді репортеру газети «Радянська Волинь» С. Крещуку сказав, що часто приходив на Сапалаївку, бо любив тут ловити карасів та коропів. Лісового велетня зауважив на схід сонця. Спочатку рибалка подумав, що це якесь Лохнеське чудовисько, проте коли придивився, то зрозумів, що це звичайний лось.

Звідки в середмістя потрапила тварина, ніхто не знав. Володимир Степюк зазначив, що тварина підпливла на п’ять метрів, повернула головою, розвернулась і попливла до Балки, що біля міської лікарні.

Новина про лося в Сапалаївці швидко поширилась дворами, і вже за якийсь час на березі зібралось десятки спостерігачів та зівак. Усі хотіли побачити лося. Якби тоді були ґаджети та соціальні мережі, то лось би став зіркою інстаграму та фейсбуку. Ті дні лучани просто обривали телефони до місцевих товариств охорони природи, товариств мисливців та рибалок.

Провівши невеличке розслідування, «сарафанне радіо» повідомляло, що спочатку було два лосі, вони вільно рухались по вулицях Софії Ковалевської, Мачтета (сучасна Галшки Гулевичівни) та Верещагіна біля будинків та городів, пізніше один із лосів вирішив поплавати по Сапалаївці. Куди зник другий, невідомо.

Насправді, найбільше лучан хвилювало питання, чи лосі безпечні і чи несуть загрозу. Хоча насправді саме тогочасні лучани були небезпекою для лося. Адже поки лісовий мешканець плавав по Сапалаївці, лучани з берега жбурляли в нього камінцями та землею. Такими діями вони лякали його, і тому він сидів у воді, що дуже турбувало природолюбів, бо вони переживали за переохолодження тварини.

Лось все ж наважився вийти з води по обіді. Це була молода тварина. Лось розташувався на невеличкому острівку посеред Сапалаївки, але і там він лякав відпочивальників, тому знову занурився у воду.

Потім лісовий гість знову виліз із води, мандрував вздовж Сапалаївки, заночував у місті поблизу людських городів і зник із поля зору лучан.

Вважалось, що тварина, скоріше за все, відбилась від стада, бо, можливо, її налякали вовки чи собаки.

Із статистичних джерел вдалось дізнатись, що пік приросту лосів по Україні припав якраз на 1986-1993 роки. Лось в основному віддає перевагу рівнинним ландшафтам. У Волинській області в 1972 році було 382 особини, у 1982-му – 1156, 1992-му – 1605 і 2001-му – 409.

Цікавою є доля українських лосів. У 1968 р. в Мінлісгоспі УРСР комусь прийшла в голову ідея почати добувати лося промисловим способом. М'ясо лося пішло на експорт і в торгівельну мережу. У ті роки і пізніше лося добували по 5-6 тис. голів на рік. Промислове полювання на лося тривало в Україні ще в середині 1990-х років. В результаті популяція лося в Україні була підірвана. Держлісагентство України стверджує, що на початок 2016 року в Україні налічувалося 6616 лосів. До слова, 10 квітня 2001 року Польща ввела безстроковий мораторій на відстріл лося, заборонивши полювання на нього наказом міністра охорони природи Польщі.

У 2017 р. Мінекології внесло лося європейського у Червону книгу України. Проте вже восени 2018 року Окружний адмінсуд Києва скасував заборону полювання на лося і визнав наказ Мінекології про внесення тварини до Червоної книги протиправним. На початку тривала боротьба за повернення лося знову до Червоної книги. Як результат, Шостий апеляційний суд Києва задовольнив апеляцію Міністерства екології та природних ресурсів щодо внесення лося до Червоної книги.