Подружжя волинян відсвяткувало весілля через 50 років спільного життя

Варвара і Михайло Касяни живуть разом майже 62 роки. Коли одружувалися, весілля справити не було за що, бо наречена не мала матері, а жених – батька. Тож зійшлися собі, розписалися та й жили. А справжнє весілля їм організували вже діти, внуки і правнуки.

Про історію волинського подружжя, яке справило "золоте" весілля, пише "Вісник".

Гуляли кілька днів, навіть перепій був. А вже 60-річчя їхнього шлюбу святкували в клубі разом з односельцями та найстаршими подружніми парами Карасина, що на Маневиччині.

– Прийшов з армії, пристав до Варвари, та й спотикаємося досі. Хоч я на пару літ молодший за неї. Добре, що взєв стару бабу, – жартує дід Михайло. – Нажили з Варкою п’ятеро дітей, маємо 13 внуків, 12 правнуків. Бідували, як всі тоді. 13 літ прожили в її батьківському домі зі старшою сестрою Уляною. Потім в моєї матері жили, поки не построїлись тут. А тепер он самі у ній зосталися, хоч танцюй…

– Всяко було. Якогось року картопля не вродила, всього сім мішків зібрали. А в хаті вісім душ. І нічо, перезимували. Чоловік дістав на роботі мішок пшона, то я день вареники з кашею ліпила, день млинці пекла. Зате усім дітям весілля справили, в армію – проводи, – згадує Варвара Олексіївна. – Робили тєжко, по два бики у рік здавали. Ні з’їсти, ні сходити – все хотілося, щоб дітям щось було.
Я на пошті працювала, а тоді форменний одяг листоношам видавали. І взуття, плаття, плаща, ще й ровера. Було таке, чоловік конем возив газети. Бо ж кожен день треба було їх розносити, не так, як тепер. То й кончила своє здоров’є тою торбою. Старалися, робили, а воно все прахом пішло на зберкнижках…

– Не сварилися, проживши стільки літ разом?

– Битися не билися, а без сварки не буває. Нам не було коли. Прийдеш з роботи ввечері – треба поратися. Гуси, кури, нутрії, кролі, телята, кабанчики – все їсти хотіло. Кому треба щось спитати, той перший і заговорить. Сюди-туди, та й поладилися. То вам, городським, є время для сварок.

І хоч обом їм вже за вісімдесят, Касяни без діла не сидять. Тримають коня, корову, кабанчика, курей. І все ще роблять самі. Дід Михайло дров нарубає, баба хліба напече, в хаті є вода, машинка-автомат. Живи і радій!

– Нічого не боюся, тіко старості, – каже на прощання Варвара Олексіївна. – Бо як гляну, що вона з нами зробила…

Михайло Гнатович з дружиною не погоджується. І про старість думати не хоче. Він все-таки на два роки молодший.
Ніна РОМАНЮК.