У селі на Волині капітан з Латвії будує церкву

У Шкробах на Старовижівщині ніколи не було храму. Так би тривало й досі, якби не заповітна мрія вихідця із села капітана першого рангу Віктора Кузьмука, якого висвятили у священника. Він називає себе закордонним українцем, бо заради будівництва церкви поки що живе у столиці Латвії і ходить у море, але ніколи не відмовлявся від українського громадянства. Завдяки його старанням зведення каплиці, що радше нагадує церкву, майже закінчилося, залишається лише подбати про її внутрішню оздобу.

Про це пише "Вісник+К".

Моряка висвятили у священники

У п’ятнадцять років випурхнув Віктор Кузьмук із отчого дому: спочатку був Шацький лісовий технікум, потім армія, морехідне училище, Академія військово-морських сил. Так простий хлопчина з глибинки, що жив на хуторі, випасав худобу і дуже любив місцеве озеро, став капітаном першого рангу.

– Віктор Кузьмук побачив пів світу, пережив багато, – розповідає настоятель Хрестовоздвиженського храму села Синове протоієрей Володимир Федорович. – Похоронив сестру Любу, якій було лише 15 років, у 32 помер брат Костянтин. Життя було сповнене випробувань та ризику. У якийсь момент Віктор Сергійович вирішив присвятити його Богові і завершити на батьківщині поблизу Милецької Свято-Миколаївської чоловічої обителі. Ішов до цього, не покладаючи сил. Тож спочатку у Києві його висвятили у диякона, а потім у Володимирі-Волинському – в сан протоієрея.

Мрія Віктора Кузьмука спорудити храм там, де знайшли вічний спочинок батьки, і відслужити в ньому хоча б одну службу, почала втілюватися в життя торік, після Пасхи, коли в Шкробах заклали перший камінь під каплицю. З кожним днем вона піднімалася вище до неба, даруючи селянам надію, що нарешті і в них буде церква.

Пророчий сон

– Укладений отцем Віктором контракт на черговий рейс, схоже, буде останнім у його морській одіссеї, розпочнеться лише священницьке служіння, – каже отець Володимир. – Вкотре йти в море його спонукало бажання завершити будівництво, адже це дороговартісний процес і споруджується храм виключно за кошти отця Віктора. Нині священник перебуває в Лівії та Ємені, де досить напружена обстановка, не може навіть зійти з вантажного судна, не те, що переказати гроші в Україну. Але будівництво не зупиняється, деяку суму на храм зібрали місцеві мешканці.

Затримує будівельні роботи й карантин. Втім Сергій Романюк, Олександр Борак, Віктор Янко та Володимир Кузьмук не покладають рук, трудяться. І це справжнє диво, що виросла каплиця за рік. Не обійшлося й без інших чудес. Коли в село привезли з Почаєва куполи, майстри ламали голову, як переварити кріплення на одному із них, боялися, що від прогрівання воно трісне. Якоїсь ночі Олександру Бораку наснився сон, що ту частину конструкції, за яку переживають, потрібно закопати в пісок і таким чином уникнути неприємностей. Так і зробили.

Нині куполи вже прикрашають шкробівську церковцю. Її назвали на честь великомучениці Варвари, яку дуже любить і якій молиться протоієрей Віктор. Свята рятує нас від важких хвороб та несподіваної смерті. На Старовижівщині це єдиний храм, який має таку назву.

Наталія ЛЕГКА