Ексклюзивне інтерв'ю із заручником луцького терориста

Журналісту Юрію Бутусову вдалося поспілкуватися із двома заручниками луцького терориста, через яких він виходив на зв'язок. Це Руслана та Андрій.

Розмову із Андрієм журналіст опублікував на своїй сторінці у фейсбуці.

Подаємо її без змін.

– Хто ви, як ви потрапили до автобуса?

– За професією я – програміст, живу та працюю в Луцьку. Вчора зранку вирішив з'їздити з сином до села. Сину 22 роки.

– Як відбулося захоплення автобуса?

– Через кілька хвилин як ми сіли, зайшов цей Максим, сів за нами. Щойно автобус виїхав з автостанції, він дістав автомат, гранати, підійшов до водія та заявив, що він захопив автобус. Майже одразу він зробив кілька пострілів у стелю, щоб показати, що він говорить серйозно і його вимоги треба виконувати. Він наказав заїхати до центру на Лесі Українки. Закрив двері, штори на вікнах. Сказав, що його вимоги викладені у соцмережах. Потім він зателефонував до поліції та повідомив про захоплення.

– Що вимагав від заручників злочинець? Про що ви спілкувалися?

– Він говорив монологами, ми намагалися не провокувати, не сперечалися. Він сказав передзвонити родичам, щоб вони зробили розголос та повідомили ЗМІ, щоб був резонанс та не було штурму. Сказав подивитися, чи є новини на сайті Цензор.Нет, я подивився з телефона, що є, тоді він сказав, що хоче поспілкуватися з кимось із журналістів. Я попросив дружину знайти контакти. Потім мені передали ваш телефон, я вас набрав. Він також вимагав набирати й інші видання. Пам'ятаю, як він спілкувався з Deutsche Welle. Спілкувався з журналістами однаково – його цікавило тільки те, чи знають журналісти про його вимоги, чи усі побачили його звернення, ну і щоб не було штурму. Потім забрав телефони.

– Він діяв раціонально чи здавався психічно неврівноваженим? Ви його боялися? Він погрожував вам?

– Він діяв раціонально. Були моменти, коли він погрожував. Щоб вікна не відчиняли. Водієві погрожував, щоб не тікав. Навіть наручниками його прикував. Хоча з іншого боку намагався діяти ввічливо, не кричав. Коли робив постріли, то бабці на першому сидінні стало зле, її трясло після пострілів, то він її заспокоював. Виявляється, що він узяв з собою воду, заспокійливі пігулки, пігулки від головного болю, і пропонував все це нам.

– Чи міг він вбивати, чи відчували ви загрозу?

– Коли хтось підходив, він стріляв. Дрон його дуже вивів з себе, стріляв по дрону.

– Коли він заспокоївся та вирішив здатися?

– Після розмови з президентом. Вони говорили з президентом хвилин 15. Потім він побачив повідомлення у президента на сторінці, на яке очікував, і одразу почав роззброюватися, повернув нам усім телефони. Потім він приніс нам усім вибачення і вийшов здаватися.

– Як ви сприйняли дивний захват терориста, адже його затримали двічі, другий раз з БТРом та світло-шумовою гранатою?

– Чесно кажучи, з БТРом – це як цирк, бо все закінчилося, а знов почали. Було дивно спостерігати.

– Вам не здалася вам уся ця історія виставою?

– Мені здалося, що він був дуже націлений на виконання його вимог, і домігся цього, ось і усе.

– Як ви себе зараз почуваєете?

– Нормально почуваю, спав нормально.