Історія християнки Керрі Мос: поїхала з Америки, щоб ставити на ноги волинян. ФОТО

Американка Керрі Мос 6 років живе на Волині. Вона працює реабілітологинею в християнському центрі «Агапе». Допомагає людям після травм та хвороб відновити втрачені функції та стати на ноги.

Керрі ніколи не планувала жити в Україні, але переконана, що такою була Божа воля, - пише Світогляд.



Україна стала для Керрі другою домівкою. Тут вона багато подорожує. Особливо полюбились Карпати.

У США літає раз на 2 роки. Рідко хтось із її рідних буває тут.

«Дуже рада, що зараз не треба писати листа і місяць чекати відповіді, щоб отримати новини, а можна спілкуватись в реальному часі. Звісно, це не те саме, що бути поруч, але слава Богу за технології», — каже Керрі.

Тут вона святкує американські свята – День Незалежності США, День подяки…

«Має бути частина Америки тут», – вважає жінка.

Різдво святкує за американськими традиціями, а Великдень – за українськими.

Жартує, що два Різдва – це добре.

«Я виросла в християнській сім’ї, все життя була в церкві. Але тут стосунки з церквою не такі, як в Америці. Тут церква дуже турбується про мене, навіть якщо є маленька потреба. Коли я хворію чи поламалась машина, достатньо подзвонити – і всі готові мені допомогти, – розповідає Керрі. – Так приємно бути членом Божої сім’ї».">Світогляд.

«Бог хоче, аби я була тут»

Керрі Мос 12 років працювала реабілітологинею в Сполучених Штатах Америки, перш ніж переїхала на Волинь.

До цього вона неодноразово приїжджала в Україну, проте на короткі терміни.

Вперше разом з командою волонтерів вона відвідувала різні церкви і роздавала інвалідні візки.

Коли приїхала в Луцьк, реабілітаційного центру «Агапе» ще не було. Реабілітацію проводили на орендованій квартирі. Луцькі спеціалісти просили, аби хтось із американської команди ділився з ними своїм досвідом.

«Бог так влаштував, що і я хотіла, і робота дозволяла приїхати на три місяці. Наступного року я приїхала ще раз. Потім я зрозуміла, що Бог хоче, аби я була тут», – розповідає жінка.

Вона хотіла працювати або зі спортсменами, або з дітьми з інвалідністю. Не вийшло ні те, ні інше, але Керрі не засмучується.

Каже, що любить свою роботу і вдячна за неї Богу.




«Нема людей, яким не можна допомогти»

В «Агапе» Кері проводить більшу частину дня.

З 8:30 до 17:00 вона працює з пацієнтами. Більшість з них мають проблеми з мобільністю через спинномозкові або черепно-мозкові травми, інсульти тощо.

«Ми працюємо з будь-якими пацієнтами, які втратили функції і не можуть бути самостійними, як раніше. Ці люди частково або повністю залежать від своїх близьких. Ми не завжди можемо поставити їх на ноги, але працюємо над тим, щоб вони максимально досягнули незалежності», – каже Керрі.

Зауважує, що нема таких людей, яких зовсім неможливо навчити робити щось, що вони не могли раніше.

Термін реабілітації залежить від діагнозу, цілей та наполегливості пацієнтів. Після перших чотирьох тижнів реабілітологи дивляться, чи є прогрес, і вирішують, чи продовжувати реабілітацію.

Чим більше часу пройшло від травми чи початку хвороби, тим важче відбувається відновлення.



«Усі пацієнти «Агапе» можуть чути про Бога»

За рік у центрі проходять реабілітацію більше 100 людей. Більшість – чоловіки. Вони частіше за жінок отримують травми в аваріях, при падінні з висоти, після невдалих стрибків у воду…

Після цього людям часто важко прийняти нову реальність.

«Це християнський центр, тому ми можемо говорити про Бога і давати людям інші надії, – розповідає Керрі. – Усі пацієнти мають можливість чути про Нього або під час заняття, або під час «ранкового натхнення», або на вечірніх зустрічах».

«Ранкове натхнення» триває від 5 до 15 хвилин. Під час нього читають та обговорюють якийсь уривок Біблії, моляться. На вечірній програмі співають, християни діляться свідченнями, як Бог змінив їхнє життя.

Пацієнтів також можуть забрати на зібрання у церкву, але тільки за їхнім бажанням.

Можливість почути Боже слово мають і родичі пацієнтів.

«Комусь дуже цікаво читати Біблію і вони просяться на зібрання. А хтось залишається у кімнаті і не хоче слухати про Бога. Може, вони ображені на Нього, а, може, їм байдуже», – ділиться американка.



«Найважче – говорити і писати документацію українською»

Керрі зізнається, що працювати в «Агапе» нелегко. Іноді важко фізично, іноді психологічно.

«Важко, коли і ти стараєшся, і пацієнт, а відновлення нема або прогрес невеликий. Або коли людина досягнула хороших результатів, але поїхала додому, перестала робити вправи і її стан погіршився», – розповідає реабілітологиня.

Буває, що люди після інсульту чи травми не пам’ятають те, чого навчились в «Агапе». Буває, що лінуються або один раз впадуть і надалі бояться щось робити самостійно.

Найважче для Керрі – говорити і вести документацію українською мовою.

Вона 2 роки вивчала українську в Америці з подругою з України. На Волинь Керрі приїхала, маючи основи мови. Тут вивчення продовжилось.

«Говорити важко, але з часом все легше і легше. У мене багато помилок, хотіла б ще вдосконалити знання», – ділиться жінка.

У всіх пацієнтів вона запитує, чи говорять вони англійською. Більшість знають лише окремі фрази.

Взимку в «Агапе» лікувалась дівчина, яка жила в Америці. Керрі тішилась, що могла вільно говорити з нею рідною мовою.

«Багато пацієнтів приймають Бога»

Реабілітологи моляться за своїх пацієнтів, але не в їхній присутності.

«В «Агапе» фахівці європейського рівня, тому ми в першу чергу повинні підтримувати професійність. Як християни ми мусимо показати, що ми не якісь слабкі люди, які кажуть: «Хай Бог вам допомагає». Ми можемо допомогти і робимо все, що в наших силах. Разом з тим ми молимось, щоб Бог давав їм щось більше за реабілітацію, зцілив не тільки тіло, а й душу», — розповідає жінка.

Багато пацієнтів приймають Бога. Але це рідко відбувається під час реабілітації.

«Те, що ми тут робимо, – велика частина служіння людям з інвалідністю, яку здійснює луцька церква Фіміам. Але ще є християнські табори, клуби, зустрічі… Тому покаяння переважно настає пізніше. Реабілітація – це хороша можливість відкрити двері до церкви», – ділиться Керрі.

Серед її пацієнтів багато хто досягнув і фізичного прогресу, і духовного.

«Лікувалась 60-річна жінка. Навчилась заново ходити. Саме в «Агапе» почала щодня читати Біблію. Коли читала послання до Римлян, то казала, що це найцікавіша книга. А я дивувалась, бо це ще й складна книга!» — пригадує американка.

Схожих історій – десятки.


«Тут стосунки з цервою не такі, як в Америці»

Україна стала для Керрі другою домівкою. Тут вона багато подорожує. Особливо полюбились Карпати.

У США літає раз на 2 роки. Рідко хтось із її рідних буває тут.

«Дуже рада, що зараз не треба писати листа і місяць чекати відповіді, щоб отримати новини, а можна спілкуватись в реальному часі. Звісно, це не те саме, що бути поруч, але слава Богу за технології», — каже Керрі.

Тут вона святкує американські свята – День Незалежності США, День подяки…

«Має бути частина Америки тут», – вважає жінка.

Різдво святкує за американськими традиціями, а Великдень – за українськими.

Жартує, що два Різдва – це добре.

«Я виросла в християнській сім’ї, все життя була в церкві. Але тут стосунки з церквою не такі, як в Америці. Тут церква дуже турбується про мене, навіть якщо є маленька потреба. Коли я хворію чи поламалась машина, достатньо подзвонити – і всі готові мені допомогти, – розповідає Керрі. – Так приємно бути членом Божої сім’ї».