Волинські викладачі поділилися курйозами дистанційного навчання

Дистанційне навчання – це також нове випробування для викладачів. Отож, для «Нівроку» вони поділилися своїми історіями, пише Правда.волинь.

На сьогодні все дистанційне навчання – цікава й весела ситуація водночас. Кумедні моменти трапляються щотижня.

Скажімо, в однієї з першокурсниць-філологинь на заняття онлайн на базі платформи Zoom долучається молодший братик, який з інтересом слухає «Культуру педагогічного мовлення та риторику». Доводиться зважати на найменшого «студента».

Оксана Косюк, кандидатка філологічних наук, доцентка:

«Староста однієї із абсолютно не знайомих мені вживу груп вчепив аватарку із зображенням Степана Бандери. І я хвилин десять губилася в здогадах – де ж могла бачити цього чоловіка».

Ще дуже часто під час навчання хтось забуває вимкнути мікрофон і говорить щось зайве. Або навіть не зовсім пристойне.

Під час дистанційного навчання, мабуть, у кожного викладача трапляються якісь нестандартні ситуації. Я також маю декілька таких історій.

Наприклад, більшість студентів за звичкою любить надсилати виконані завдання в останній день зазначеного терміну – до пізньої ночі.

Я це зрозумів ще минулого семестру, тому, коли теперішні студенти 1 курсу психології та соціології відправляють мені роботи з української мови, вимикаю звук на мобільному: серед ночі не дуже кумедно отримувати повідомлення про листи на імейл.

Пригадую випадок, який трапився з журналістами-другокурсниками. Перед заняттям я зазвичай надсилаю додаткові матеріали з ноубука на планшет, оскільки з нього веду відеотрансляції в зумі. Одного разу я забув це зробити, тому довелося перервати ефір. Попросив зачекати декілька хвилин, але техніка мене підвела – я затримався. Правда, усі чемно вийшли на зв’язок, я перепросив за незручності. Ми продовжили заняття.

Найкумедніший випадок трапився з україністами на спецкурсі з редагування: я забув додати до свого списку одну студентку; це стало зрозуміло, коли почав роздавати індивідуальні завдання і побачив, що в телеграм-чаті на одну особу більше, аніж у моєму списку. Потім виявилося, що третьокурсниця просто ще не відвідувала онлайн-заняття. Сподіваюся, що вона не ображається і невдовзі ми таки почнемо з нею співпрацю.

А ще часом студенти, відповідаючи на запитання, піднімають руки, а я це не завжди бачу, бо в планшеті чи телефоні обмежені можливості відповідних додатків.

Отже, дистанційне навчання вимагає відповідальності всіх сторін, зосередженості і взаємної поваги.