Що показала перша розмова між Байденом та Путіним

Шантаж, який є однією з характерних рис російської зовнішньої політики, цього разу не пройде

Повідомляє НВ.

Попри надії і Путіна, і Росії в цілому на попереднього президента США — Дональда Трампа, який, можливо, був і залишається у залежності від Кремля (думаю, що історія нам про це ще розкаже), — американська державна машина не дозволила йому наробити хибних кроків. Саме тому американська система, реагуючи на те, що вона бачила з боку Росії, не могла не посилювати тиск, згодом перейти до стримування, а потім змушувати Трампа робити речі, які говорять про те, що Росію стали розглядати не лише як супротивника, але і як ворога.

Очевидно, що тон вже задано. Якби новому президенту Джо Байдену забажалося розвернути політику Америки в інший бік, йому б це навряд чи вдалося. Але насправді він реагує на те, що відбувається в Росії значно об'єктивніше та однозначніше, а тому думаю, що цей курс на стримування Росії в усіх сферах буде продовжуватися. І причиною цьому є не злі наміри Байдена, а те, що РФ, на превеликий жаль, жодних висновків щодо своєї політики не зробила.

Тому перша розмова президентів США та РФ була символічною. Вона показала можливості і перспективи цих відносин. З одного боку — адекватний хід Байдена на продовження останнього договору між Росією і США у сфері роззброєння на 5 років, а з іншого — Байден у жорсткій манері чітко розказав Путіну, де, на думку американців, Росія або підійшла до червоних ліній, або перейшла їх. Це була жорстка попереджувальна розмова. І те, що Дмитро Пєсков говорив про розбіжності, різне розуміння того, що відбувається в Україні, є свідченням протилежності позицій. І не тільки по Україні.

Онлайн-виступ Путіна на Всесвітньому економічному форумі в Давосі є певною відповіддю на позиції США та Європи. Згадаймо, що вперше за багато років і в ЄС, і в НАТО назвали Росію не просто супротивником, а ворогом. А це вже серйозні зсуви не лише у свідомості, але і в діях. Те, що Путін почав говорити у цій промові, повертає нас до відомої мюнхенської промови, де він, тоді ще, можливо, попереджувально, погрожував Заходу всіма можливими бідами. На той момент, на жаль, Захід позадкував, вирішив, що дружба з Росією дорожча, ніж суверенітет Грузії над її територіями. Але події, що відбулися після цього, засвідчили, що Путін зрозумів це як слабкість Заходу і пішов ва-банк.

Нова промова Путіна у Давосі на Заході вже сприймається абсолютно по-іншому. Ніхто рачкувати не буде, а Путіну покажуть його можливості й ліміти. Те, що сьогодні у Чорне море увійшов другий американський військовий корабель, можна теж вважати опосередкованою, але відповіддю на такі речі. Бо американці і натівці зрозуміли, що ліберальні погляди і дії — не збільшують безпеку, а загрожують їй. Тому шантаж, який є однією з характерних рис російської зовнішньої політики, цього разу не пройде.

І українській владі нарешті треба взятися за голову і зрозуміти, що чим швидше ми проведемо необхідні внутрішні реформи (судову, антикорупційну, реформу СБУ), тим швидше ми наблизимося не лише до ПДЧ, а і до повномасштабного членства у НАТО. Чим довше ми будемо гратися в ігри наших олігархів, тим довше будемо лишатися у сірій зоні небезпеки, і тим гірше буде для України. Тому не треба бути академіком, щоб зрозуміти: для нас складається унікальний шанс прориву до західних союзів. Але це залежить виключно від нас, і від того, наскільки наша влада буде адекватною і не підіграватиме вільно чи невільно московським інтересам.