Просторово-часові мандрівки перестають бути фантастикою?

Червоточини фігурують у багатьох науково-фантастичних фільмах – як позначка між двома віддаленими точками в космосі. Однак фізика не розглядала ці тунелі в просторі-часі серйозно. Наразі все може змінитися, бо група вчених представила нову теоретичну модель, яка робить мікроскопічні кротовини менш надуманими, ніж у попередніх теоріях, пише Root Nation.

Вперше червоточини з’являються в рівняннях загальної теорії відносності Альберта Ейнштейна, опублікованій у 1916 році. Важливим постулатом теорії Ейнштейна є те, що Всесвіт має чотири виміри – три просторових виміри і час як четвертий вимір. Разом вони утворюють те, що відомо як простір-час, і простір-час може бути розтягнутий і викривлений масивними об’єктами. Кривизна простору-часу визначає те, як в ньому рухаються такі об’єкти, як космічні кораблі і планети, а також світло.

Попередні моделі припускали, що єдиний спосіб зберегти червоточину відкритою і пройти крізь неї – це використовувати екзотичну форму матерії, яка має негативну масу або, іншими словами, важить менше нуля, і яка існує тільки в теорії. Але нова робота демонструє на своїй моделі, що кротовини можна також долати без таких матеріалів.

Дослідники об’єднали елементи теорії відносності з елементами квантової теорії і класичної теорії електродинаміки. У своїй моделі для подорожі крізь червоточини вони розглянули певні елементарні частинки, зокрема електрони. Поєднання квантової теорії і теорії відносності допустило умову, при якому матерія у вигляді заряджених електронів може долати червоточини без наслідків. Це не про космічні кораблі, а про електромагнітне випромінювання, а значить – зв’язок, який може виявитися реальністю для миттєвої передачі даних з одного куточка Всесвіту в інший.