На фронті загинув випускник волинського військового ліцею: спогади про Героя

25-річний житель села Бузаки Камінь-Каширської громади Віталій Лесик трагічно загинув, боронячи Україну від російських окупантів. Життя воїна завчасно обірвалося у Донецькій області 1 травня 2024 року.

Про це пише газета Полісся.

Героя поховали у Страсну суботу… Сумно тріпотіли державні прапорці вздовж уквітчаного шосе у Бузаках, починаючи від повороту на Михнівку аж до храму.

Віталій завжди був мудрою й старанною дитиною, в 2015 році з відзнакою закінчив військовий ліцей у Луцьку. Особливо був здібний до природничих і точних наук, добре знав також історію, давалася йому й іноземна мова. Тож із юності у хлопця формувалася свідома громадянська позиція. Однак серед військовослужбовців ніколи себе не бачив, тож після ліцею вирішив податися навчатися до Польщі. Там освоював спеціальність програміста й деякий час проживав. У 2020-му вернувся в рідні Бузаки, а за місяць до повномасштабної війни саме влаштувався на омріяну роботу за здобутою за кордоном освітою. Вторгнення рашистів зруйнувало його плани, одразу вирушив із обласного центру додому. А 26 лютого 2022 року разом із чотирма товаришами-сусідами, про яких ми колись писали на шпальтах «Полісся», вже стояв у військовому однострої у рядах тероборони, у 51-му батальйоні. Не раз показував себе відповідальним та ерудованим бійцем. Навіть спілкування з іноземними делегаціями, що прибували у місце дислокації формування, не викликало у нього жодних труднощів.

За харизматичність, особливе почуття гумору, комунікабельність, борідку та період, прожитий з поляками, бузаківця нарекли «Дзідзьом». Через рік із волинською «соткою» він потрапив на схід країни, де виконував бойові завдання на Лиманському напрямку. Врятувавши якось життя побратимові, оперативно й правильно надавши необхідну медичну допомогу, Лесика вирішують перекваліфікувати у бойового медика. Очевидно, що хлопець мав вроджений хист до медицини, адже його мама – сімейний лікар, а тато – стоматолог. У Львові пройшов спеціальні курси й повернувся на фронт вже належно підготовленим медиком у якраз переформовану на механізовану 100-ту бригаду, яку в кінці квітня цього року перекинули на Авдіївський напрямок. Там Віталій мав надавати допомогу у відповідних пунктах евакуації.

Однак у темні трагічні години для свого підрозділу не зміг сидіти й чекати на поранених побратимів чи вісті про їх стан. Вирішив їхати особисто на позиції шукати й рятувати товаришів. Бо ж часом і одна виграна хвилина важлива для травмованого. Його останній виїзд, з якого він не повернувся, був 1 травня. Потрапив під мінометний обстріл ворога. Героїчно поліг 25-літнім… Так і не встиг, на жаль, одружитися із коханою дівчиною, що чекала його з нетерпінням вдома.

Віталій Лесик був із тих воїнів, котрі вміли наповнювати оточуючих світлом, аби усмішка аж до сліз витісняла страх з їхніх очей. Хай помагає побратимам тепер із небес.