Військовий з Волині розповів про найбільшу проблему української армії

25-річний боєць із Волині на позивний Селф з початку повномасштабної війни служить у 3-й окремій штурмовій бригаді. За цей час пройшов Авдіївський та Бахмутській напрямки. Воїн нині обіймає посаду командира відділення. Після виконання бойових завдань йому дали відпустку і військовослужбовець повернувся на рідну Волинь.

Про це пише Суспільне.

Повістку він отримав у 20 років і пішов до армії на строкову службу. Вже там солдат уклав контракт і продовжити служити у ЗСУ.

«Зустрів повномасштабну війну в старій частині, в тилу, й зрозумів, що можу зробити більше та подав анкету в Третю штурмову бригаду. Побачив, що це нормальний підрозділ і я просто маю бути там», — говорить волинянин.

Під час бойового виходу, розповідає молодший сержант, його головне завдання як командира відділення, не лише виконати поставлене командуванням завдання, а й зберегти життя групи.

«Я заводжу групу на позиції, розказую їм куди дивитися, куди стріляти, де ворог їде. Ми максимально обережно стараємося робити рухи, будь-які пересування, переміщення. За ситуацією постійно стежить наша «пташка», в нас немає сліпих зон», — говорить Селф.

Торік у серпні, під час виконання бойових завдань на Бахмутському напрямку волинянин отримав кульове поранення.

Зі слів військового, він не одразу зрозумів, що куля поцілила йому в спину. З пораненням ще півтори доби боєць продовжив відбивати атаки російських військ.

«Я відчув удар в бік і як щось пече в спині. В мене був ще адреналін, я попросив побратима глянути, що там. Він подивився не в ту точку і сказав, що все Ок. Вже на стабілізаційному пункті сказали, що в мене поранення і відправили на лікування», — розповів Селф.

Найскладнішим своїм бойовим виходом штурмовик називає бої в Авдіївці у лютому цього року. Пригадує, що тоді його група потрапила у засідку російських військових і захисники думали, що звідти живими вже не вийдуть.

«В Авдіїівці дев'ять днів ми не спали нормально і не їли. В мене був поранений, якого треба було на ношах тягнути. Я вже прощався із життям. Просто ще одна наша група підтягнулася, то ми швидко під прикриттям виходили бойовими порядками», — каже військовий.

Каже, що за час несення служби у 3-й штурмовій бригаді помітив, що росіяни вчаться, хоча тактика «м'ясних штурмів» у них залишається незмінною і з людськими втратами вони не рахуються.

Штурмовик говорить, що в Авдіївці співвідношення втрат було 1:40. Бувало, що росіяни ходили під вогнем українських захисників навіть без касок та броні.

«Вони запускають «м’ясні групи», які відволікають нашу увагу. І просто основні їхні сили заходять з флангу і роблять дуже багато біди», — говорить штурмовик.

Після виконання складних бойових завдань Селфу дали відпустку. З його слів, він не ставив собі ніяких завдань чи планів, а хотів просто добре поспати та від'їстися, а ще погуляти Луцьком та зробити нові татуювання.

З його слів, татуювань у нього на тілі приблизно 30. Перше зробив десь у 16-17 років.

«Є татуювання з улюбленими мультгероями. От у футболістів є таке, що набивають своє містечко і поруч себе з м’ячем. А в мене виникла ідея набити себе, який пішов у військо, і поруч Луцький замок, бо це для мене символічне місце», — додає Селф.

Зі слів штурмовика, найбільшою проблемою в українському війську він вважає брак людей.

Тим, хто досі шукає для себе мотивацію піти захищати свою Батьківщину — відповідає так:

«Як можна шукати мотивацію, коли в твоїй країні війна? На нас напали. Яка ще треба мотивація? Це обов'язок! Щоб вони не прийшли сюди — ти маєш бути там, все», — вважає боєць.