На Волині дві громади прийшли на похорон до 38-річного Героя

38-річний солдат, стрілець штурмового відділення, Вадим Станіславович Шилак отримав поранення, несумісне з життям, у бою з ворогом у Курській області.

Про це пише газета Нова доба.

«Мав добре серце і золоті руки», – так згадують Вадима всі, хто його знав. Мешкав він протягом останніх більш як десяти років у Харкові. А із Маневичами його поєднала найперше бабуся, колишня вчителька Єва Потапівна Бутко, - йдеться у повідомленні.

У неї він деякий час мешкав, здобував тут у селищі фах столяра в професійному ліцеї, потім закінчив ще у Харкові будівельний технікум. А загалом багатодітна родина, в якій виховувався Вадим, жила і в Прилісному, й на Полтавщині в селі Куп’євате, де він закінчив школу, і в Харкові.

Вадим Шилак завжди був беручким до всього, спортивним, любив займатися на турніку, подовгу висів на ньому, виконував різні трюки. В нього і позивний за його чіпкість був Жук.

"Ми з ним уже більше десяти років були разом. Познайомилися, живучи та працюючи в Харкові, там і створили сім’ю й оселилися. Наш синочок Марк перейшов у п’ятий клас", – з болем розповідає дружина полеглого Воїна Каріна Шилак.

Вона із сином ще з початку повномасштабного російського вторгнення переїхала в село поблизу Харкова через постійні ворожі обстріли. А Вадим залишився в місті, розчищав завали в розбитих російськими снарядами школах, житлових будинках та промислових зонах, працюючи в комунальній службі і кожен раз ризикуючи собою заради того, аби допомогти подолати наслідки російських терористичних атак.

"До широкомасштабної війни Вадим весь час працював на будівництві. Вмів виконувати усі ремонтні роботи, навіть мурувати водоспади, басейни. Він був хорошим майстром у всьому. Наш Марк дуже любив, коли він брав його кудись на будівництво, із захоплення брався допомагати татові. У Збройні Сили України Вадим пішов служити по мобілізації із 7 червня цього року. На строковій службі в армії він не був. Протягом трьох місяців навчався військовій справі, а 9 вересня його відправили на Сумщину. Тоді чоловік востаннє нам писав, повідомляючи це. Далі ж зв’язку з ним не було, бо, як виявилося, виконував бойове завдання у Курській області рф як кулеметник, стрілець штурмового відділення. Там Вадим загинув 15 вересня від поранень через обстріл", - каже пані Каріна.

Величезним болем ця непоправна втрата стала для дружини й синочка нашого Героя, його батьків – Станіслава Дмитровича та Олени Володимирівни, братів Владислава й Віталія, сестер – Вікторії та Анастасії, усієї їхньої великої дружної родини. Вікторія, до речі, також тривалий час перебувала на військовій службі в ЗСУ, як і її чоловік Петро Фищук, котрий нині лікується після тяжкого поранення на фронті.

Зустрічали навколішки полеглого за Українську незалежність Вадима Шилака жителі Колківської та Маневицької громад. Невимовна скорбота і щем наповнювали серця людей, що проводжали до Небесного війська такого ще молодого Воїна, коханого чоловіка і понад усе дорогого татка для маленького синочка.

Відспівали Героя у маневицькому храмі на честь Святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії, велелюдно провели до місяця вічного спочинку. Людське море, море осінніх квітів і море сліз за мужнім і сповненим сил Героєм, котрий загинув у боротьбі за наше здавалось би таке очевидне право жити у своїй рідній незалежній країні, через яке все не може заспокоїтись сусідня держава агресорка.



Підписуйтесь на наш Facebook та Telegram-канал , щоб бути в курсі найважливіших подій.