На фронті загинув військовий з Волині: син залишився без батька

28 травня 2025 року на Харківщині загинув Герой Сергій Андрійович Найдич з села Грудки Камінь-Каширської громади. 27 жовтня місяці очікувань та сподівань обірвала страшна звістка.

Про це пише газета Полісся.

У мирному житті чоловік був вправним будівельником, обожнював дітей і не міг натішитися синочком. Мрія заново розпочати життя у рідному селі так і лишилася нездійсненною.

Сергій Найдич – середній у родині. Веселий, добрячий, не жадібний. Трудолюбивий. Слухняний. До науки особливого зацікавлення не мав, більше тягнувся до фізичної роботи, будівництва. Тож і професію обрав відповідну. Свого часу проходив строкову службу у військово-повітряних силах. Був затятим холостяком, компанійським.

– Нас семеро у батьків. Коли усі розійшлися з батьківського дому, ми з Сергієм разом жили з мамою. Разом працювали, він допомагав мені будувати власний дім. Усім нам допомагав чим міг. Ніколи не відмовляв, навіть проявляв ініціативу, – розповідає молодший з родини Найдичів Петро Місьонг. – Сергій був каменярем, фундаменти заливав, блоки, цеглу гарно клав, зводив дахи. Він був досить гарним майстром, відповідальним. Усі наймачі хвалили його роботу.

Молодість Сергія промайнула здебільшого на заробітках. Коли був вдома, не цурався жодної роботи, як мав бажання працювати. Спочатку, як і всі колись, їздив у Москву, а вже з 2014 року – у Київ. Тут, у столиці, і познайомився із жінкою, з якою згодом народили сина Андрійка. Проживали на Рівненщині. Звідси чоловік і пішов у військо.

– Сергій розповідав і навіть надсилав мені фото, що їздить на «Мардері». Очевидно, біля нього він і загинув. Зі слів побратимів, хлопці приїхали до бліндажа, треба було забрати деякі речі з машини, Сергій повернувся і його накрив ворожий fpv-дрон. Шансу на порятунок не було. До того ж, розпочалася пожежа, – розповідає Петро Місьонг. – Він хотів просто жити й ростити сина.

Спочатку родина отримала сповіщення, що солдат Найдич Сергій Андрійович вважається зниклим безвісти, а 27 жовтня надійшло страшне підтвердження: їх син, брат, дядько, водій-електрик одного з відділень ударних безпілотних авіаційних комплексів військової частини А4546 (116 ОМБр) загинув. Натішився ще малими племінниками, та не набувся батьком.

Оборонець дуже любив дітей. Завжди знаходив до них підхід, вигадував цікаві забави, нічого для них не шкодував. Особливо багато часу вділяв племінницям, доки був нежонатий. А коли сам став батьком – був на сьомому небі від щастя.

– Дядько Сергій проводив з нами багато часу. Читав казки, годував, робив усе необхідне. Мама казала, що завжди могла нас спокійно залишити на нього. Він подарував мені першого телефона, це був надзвичайно радісний сюрприз і приємний спогад. А коли вже ми подорослішали, а дядько служив – завжди телефонував і запитував про наші справи, плани на майбутнє, жартував, – розповідають племінниці захисника Евеліна і Вікторія Васильчуки. Тепло його серця – назавжди у їхніх юних душах.

Уже на фронті Сергій не раз казав рідним, що хоче оселитися на малій батьківщині, придбати трактора, завести господарство, годувати сина. Ходитиме Андрійко батьківськими стежками в Грудках, та вже без тата.



Підписуйтесь на наш Facebook та Telegram-канал , щоб бути в курсі найважливіших подій.