На фронті після першого бойового завдання загинув 37-річний волинянин

27 серпня 2025 року, в боях на Донеччині, внаслідок ворожого обстрілу загинув житель села Четвертня на Волині – молодший сержант Андрій Іванович Денисюк, вірний син України, якому було лише 37 років.

Спогадами про Героя поділилося видання «Нова доба».

Він був одним із тих, хто не сховався від обов’язку, не шукав виправдань. Улюблена земля, рідне село Четвертня, мирна праця хлібороба – усе це він залишив, щоби стати на захист свого народу, своїх близьких, своєї Батьківщини. Пішов служити 6 червня цього року – просто з поля, де саме працював, коли до нього приїхали представники ТЦК.

– Спочатку Андрія відправили на навчання в Чернівці, – згадує його на рік молодша сестра Тетяна, з якою вони навчалися у школі в одному класі.

– Там він пробув близько двох місяців. Потім у складі 82-ї окремої десантно-штурмової Чернівецької бригади вирушив на Харківщину, де їх посилено готували до штурмів… Його остання розмова з рідними була надвечір 24 серпня.

– Сказав, що ввечері буде виїзд. Напевне, проходитиме нічне навчання… Але, як згодом зрозуміла, це було його перше бойове завдання, на яке вирушив на Донеччину, – розповідає сестра Героя.

Хоч мав досвід строкової служби в танкових військах у навчальному центрі «Десна», якось сказав їй: «Тут мені не важко, бо служив в армії… Але попереду в нас – війна…».

Це були пророчі слова. Невдовзі він потрапив у саме пекло. На жаль, його перше бойове завдання стало останнім. У ніч із 24 на 25 серпня Андрій відправився на Донеччину – і більше на зв’язок не виходив. Через кілька днів його визнали зниклим безвісти. А ще трохи згодом надійшла страшна звістка: загинув.

Сльози матері, згорьоване серце сестри, мовчазний погляд єдиної й улюбленої племінниці Насті…

Життя Андрія минуло в рідній Четвертні. Закінчивши школу, він вивчився в Колках на водія. Після смерті батька п’ятнадцять років тому став справжнім господарем дому – жив із мамою, підпрацьовував, тримав чимале господарство, обробляв землю. І не лише свою – завжди допомагав односельцям.

– Для мами це найважче, що лише може бути… Ось так у майже сімдесят років йти на могилу до свого сина, якому ще б жити і жити. Клята війна все в нього відібрала, і забрала його у нас… – зі сльозами говорить сестра, яка із чоловіком та донькою також мешкає в Четвертні.

Каже вона, що на його обличчі завжди була усмішка: «Побачивши її, навіть собі хотілося посміхатися…».

Цю його теплу усмішку згадували 14 вересня, в сльозах прощаючись зі своїм Героєм. Жителі громади, побратими, близькі стали в живий коридор, аби віддати шану Захиснику.

«Він був світлою і доброю людиною, вірним другом, надійним побратимом, люблячим сином і хоробрим воїном», – з такими словами провели його в останню дорогу.

Уже не прийде він додому, не привезе з поля врожаю, не зупиниться біля воріт сусідів, аби спитати: «Чим допомогти?».

Але його ім’я – Андрій Денисюк – назавжди залишиться в серці рідного села, в історії громади, в пам’яті України.



Підписуйтесь на наш Facebook та Telegram-канал , щоб бути в курсі найважливіших подій.