У Луцьку померла найстарша полька міста

У Луцьку померла Леокадія Труш, яка прожила 98 років і вважалася найстаршою полькою міста.

Про це пише Monitor Wołyński.

Жінка народилася в Маневичах 11 жовтня 1927 р. у сім’ї поляків Йоанни (в дівоцтві Гавришко) та Пьотра Сєків. Наприкінці Другої світової війни разом із мамою, братами й сестрами оселилася в Луцьку і відтоді жила тут увесь час.

Йоанна Гавришко, матір Леокадії, походила зі Старої Синяви на Поділлі (сучасна Хмельницька область). У 1920-х рр. вона нелегально перейшла біля Підволочиська польсько-совєтський кордон і за якийсь час оселилася в Маневичах, влаштувалася на роботу на фабрику паркету. У цьому ж містечку був на заробітках поляк із Радома Пьотр Сєк. Він працював вантажником на місцевій залізничній станції. Невдовзі після знайомства вони побралися.

У 1925 р. у подружжя народилася старша дочка Ядвіга, через два роки на світ прийшла Леокадія. Потім народилися Станіслав, Мечислав і Тереза.

«На жаль, я не бачила жодного свого дідуся чи бабусі. У липні 1936 р. помер тато, зупинилося серце. Тож батька я теж майже не пам’ятаю», – розповідала у 2024 р. у розмові з «Волинським монітором» Леокадія Труш.

Про своє сирітське дитинство вона згадувала так: «Мама вічно була завантажена роботою. Вдень – на фабриці, а після зміни вечорами прала білизну сусідам-євреям, щоб заробити на шматок хліба. В неї було важке життя. Я маму любила. Забрала її потім до себе. Вона в мене доживала віку».

До школи вона пішла одразу до другого класу, адже навчилася читати й писати вдома, сидячи біля старшої сестри Ядвіги, коли та робила домашні завдання. У 1939 р., коли Волинь зайняли совєтські окупанти, Леокадію разом з однокласниками перевели на клас нижче, бо в СРСР навчальна програма була іншою. Як згадувала Леокадія Труш, у сім’ї розмовляли польською, але після смерті батька і вже за совєтів – здебільшого українською.

За німців у школу вона вже не ходила, бо потрібно було допомагати матері прогодувати менших дітей. Старшу Ядвігу, якій було 16 років, записали тоді для вивезення на роботу до Німеччини. Мати, рятуючи дітей, кинула те вбоге майно, яке в них було, і втекла із сім’єю з Маневичів.

Невдовзі Йоанна Сєк із дітьми оселилася в Шепелі неподалік Луцька.

«Потім настав страшний 1943 р. У Шепелі на пагорбі був замок, у якому на ніч збиралася пляцувка польської самооборони», – згадувала Леокадія Труш.

За її словами, діти спали в кімнатах, а старші хлопці та чоловіки, озброєні гвинтівками, несли чергування. Одного вечора до матері прийшла сусідка-українка, старенька бабуся, і попередила, що цієї ночі не варто ночувати вдома. Йоанна зібрала дітей й пішла до пляцувки. Переночували там, а коли прийшли зранку, то побачили вбиту вагітну сусідку, що жила через хату.

Згодом сім’я перебралися до Луцька. Коли згідно з угодою від 9 вересня 1944 р. між маріонетковою ПНР та СРСР почався так званий обмін населенням, тобто переселення поляків та українців, Йоанна Сєк виробила всі потрібні документи на виїзд до Польщі. Проте коли пішла до священника, щоб порадитися, бо лячно було з п’ятьма дітьми вирушати в невідоме, ксьондз відмовив її їхати.

Спочатку сім’я Сєків знімала квартиру на вулиці Торчинській, у мікрорайоні Красне, а в перші повоєнні роки придбала власне невелике житло. До школи Леокадія не повернулася, адже була, як і багато хто тоді, «переростком». Дівчина пішла вчитися кравецького мистецтва в ательє.

Невдовзі вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Олександром Трушем. Одружилися в 1955 р. Згодом у подружжя народилося двоє дітей: дочка Світлана та син Віталій.

Чоловік Леокадії Труш працював водієм, а вона – все життя в ательє, лише на два останніх роки перед пенсією влаштувалася на Луцький автомобільний завод, де шила брезентові тенти.

За совєтських часів її сім’я їздила на свята до костелу у Львові чи Кременці, адже у Волинській області жоден католицький храм не діяв. У 1980-х рр. збиралися з іншими луцькими католиками по домівках, у кого були більші хати, молилися разом. Мама Йоанна старалася не пропускати служб. Вона померла в 1990 р. у 86-річному віці.

Коли на початку 90-х рр. луцьким вірянам повернули катедру Святих Апостолів Петра і Павла, пані Леокадія разом із донькою Світланою Зінчук, яка зараз очолює Волинську спілку вчителів-полоністів України імені Габріелі Запольської, співали в костельному хорі. У 1991 р. було створено Товариство польської культури на Волині. Одними із його перших членкинь стали Леокадія та її старша сестра Ядвіга, яка протягом багатьох років вела бухгалтерію ТПК.



Підписуйтесь на наш Facebook та Telegram-канал , щоб бути в курсі найважливіших подій.