За день до дня народження загинув військовий з Волині

22 квітня 2026 року, виконуючи бойове завдання на території Дніпропетровської області, загинув молодший сержант, командир міномета мінометного взводу із села Велика Яблунька Маневицької громади Олександр Басюк. Йому було 45 років.

Історію Героя пише газета Нова доба.

Для матері, Лариси Данилівни, він назавжди залишився турботливим сином, який навіть на фронті піклувався про батьків і молодшого брата.

Олександр загинув, захищаючи кожен клаптик української землі, за день до 46-річчя.

– Він був дуже спокійний, урівноважений. За що не візьметься – все в нього виходило, – розповідає згорьована мати. – Завжди допомагав нам. Треба картоплю садити – Саша приїде. Треба копати – теж він. А коли брат Юра хворів і лежав у лікарні, то завжди висилав гроші на лікування.

Народився Олександр у Великій Яблуньці. Там закінчив школу. Згодом навчався у Колках на тракториста та водія, а пізніше – в філіалі Університету розвитку людини «Україна», де здобув фах молодшого юриста.

Свого часу чоловік проходив строкову службу у військах ППО, а після армії працював у відділі охорони Маневицької виправної колонії.

Особисте життя Олександра складалося непросто. Перший шлюб із дружиною Оленою розпався. Чоловік пережив страшну трагедію – його маленький син Іванко трагічно загинув, коли йому ще не було й року. Згодом він знайшов сімейне тепло поруч із іншою Оленою, з якою прожив у цивільному шлюбі в Маневичах 13 років. За словами матері, жили вони дружно та підтримували одне одного.

Олександр Басюк воював у складі 42-ої ОМБр в найважчих точках фронту – під Бахмутом, Соледаром, Лиманом, Куп’янськом, Часовим Яром, Краматорськом, Покровськом, а також на Курському напрямку. Саме звідти телефонував додому і вперше розповів, що їхній підрозділ зайшов на територію росії.

– Каже мені: «Мамо, ми вже на 50 кілометрів у росію зайшли». А я ще тоді не могла повірити, бо про це навіть у новинах у той час не говорили, – пригадує Лариса Данилівна. – Розказував, що бачили покинуті села, переляканих людей. Казав, що по полю бігала корова, не знала куди подітися. То вони її загнали до найближчого двору й сказали господарям: «Користуйтеся». І дивувалися, що місцеві говорили: свої їм нічого не давали, а українські військові корову дали.

Саме на Курському напрямку підрозділ Олександра потрапляв і в особливо небезпечні ситуації. Одного разу група мінометників та двоє піхотинців опинилися фактично в оточенні.

– Кацапи кричали їм здаватися. А Саша сказав хлопцям: «Відстрілюємося до останнього». І вони всі семеро живими вийшли з того оточення, – розповідає мати захисника. – Він був справжнім патріотом України. Якось я просила його: «Синок, може вже не йди назад, бо ж навоювався». А він відповів: «Ні, мамо, я так не поступлю».

Особливо запам’ятався матері розказаний сином випадок, коли підрозділ Олександра врятував інших українських військових, які опинилися під загрозою оточення.

– Їм по рації передали, що на хлопців наступають ворожі сили. Командування не дозволило втручатися. А Саша сказав: «Ми своїх не кидаємо». Вони розвернули міномети й відкрили вогонь. Потім ті військові дякували 42-ій бригаді, бо всі залишилися живі, – пригадує жінка.

На війні Олександр пробув три роки і чотири місяці. За цей час двічі приїздив у відпустку. Після одного з боїв був поранений, проходив лікування, але після госпіталю одразу повернувся на фронт.

– Коли вперше прийшов у відпустку – анітрохи не змінився. Був таким ще спокійним і врівноваженим. Тільки волосся дуже посивіло, – зі сльозами говорить Лариса Данилівна.

Останні місяці перед загибеллю Олександр перебував на передовій без ротації понад три місяці.

– Ми навіть не знали, що вони вже на Дніпропетровщині. Ніколи не розпитували зайвого, де саме він є. А потім прийшло сповіщення… – каже мати.

У скорботі залишилися батьки – Олександр Федорович та Лариса Данилівна, брат Юрій, який вже три місяці перебуває в лавах ЗСУ і зміг приїхати додому, коли Олександра вже поховали, дружина Олена, рідні та близькі.

– Згадуємо його кожної хвилини. Плачемо… Але вже не повернемо… – тихо каже мати Героя, якій в день нашої розмови саме виповнився 71 рік. – Отакий нерадісний в мене день народження.



Підписуйтесь на наш Facebook та Telegram-канал , щоб бути в курсі найважливіших подій.