На фронті загинув батько чотирьох дітей з Волині: спогади про Героя

6 травня 2025 року на війні з російськими окупантами загинув Герой Євген Васильович Котельницький, 1984 року народження. Під час виконання бойового завдання на Донеччині, відбиваючи жорстокий штурм ворога, Євген отримав поранення, несумісні з життям. Майже рік він офіційно вважався зниклим безвісти, а рідні жили вірою в диво. На жаль, експертиза ДНК підтвердила загибель Героя.

Спогади про Героя пише газета Нова доба.

Війна… Вона несе біль і назавжди розлучає з найдорожчими. Мужнього воїна Євгена Котельницького війна забрала майже рік тому. Та тільки нині він повернувся у край, де з’явився на світ і виріс, де зробив свої перші кроки, де народилися його четверо дітей – доньки Юлія, Валентина, Анастасія та син Микола, де йому була знайома кожна стежина – і сільська, і лісова.

Життя рідко буває легким. Не було воно простим і в Євгена Васильовича, який цьогоріч, 30 січня, мав би відзначити 42-річчя, але він назавжди залишиться 41-річним.

«Вони з дружиною Іриною звели в селі будинок, виховували чотирьох дітей, тримали господарство – корів, свиней. Євген добре знав ліс: від нього ніколи «не втікали» ні гриби, ні ягоди. Та з часом сімейне життя не склалося…» – зі смутком згадує хрещена їхньої найстаршої доньки Юлії, пані Інна. Вона додає, що Євген був доброю, щирою людиною, поважав її і завжди ставився з теплом, навіть попри те, що з дружиною вони вже понад десять років були розлучені.

Певний час Євген Котельницький працював у Черську на пилорамі, згодом їздив на заробітки. Останні роки проживав на Львівщині з цивільною дружиною. У листопаді 2024 року він став на захист України, долучившись до лав Збройних Сил, де служив старшим стрільцем-оператором механізованого батальйону.

6 травня 2025 року, під час виконання бойового завдання на Донеччині, відбиваючи ворожий штурм, Євген отримав поранення, несумісні з життям. Майже рік він вважався безвісти зниклим…

У Черську на вісточку про нього чекали мати Надія Ісаківна, брат В’ячеслав, діти, які виховуються в іншій створеній своєю мамою сім’ї. Ще один його брат, Валентин, проживає на Тернопільщині.

Дорогу Героя до рідного дому люди встелили квітами. Жителі всіх населених пунктів Маневиччини, якими рухався траурний кортеж, зустрічали Воїна навколішки, у мовчазній жалобі схиляючи голови. Провести Воїна в останню путь прийшли рідні, близькі, побратими, представники влади та жителі громади.

Під звуки Державного Гімну України і почесні залпи тіло Захисника віддали землі, яку він віддано боронив. Синьо-жовтий прапор, що вкривав труну, вручили родині як знак вдячності та шани за його мужність і самопожертву.



Підписуйтесь на наш Facebook та Telegram-канал , щоб бути в курсі найважливіших подій.