За місяць до дня народження помер військовий з Волині

3 квітня 2026 року у лікарні на Харківщині обірвалося життя 55-річного військовослужбовця, стрільця 150-ї окремої механізованої бригади Василя Чміля з села Нічогівка Колківської громади. Серце захисника не витримало навантажень війни.

Історія Героя розповідає газета Нова доба.

Скорботного дня рідне село зустрічало свого Воїна навколішки. Велелюддя зібралося, аби віддати шану і вдячність чоловікові, який став на захист держави у найважчий для неї час.

– Він був мобілізований у грудні 2025 року. Пройшов навчання на полігоні, після чого вирушив на Харківський напрямок бойових дій, – розповідає старший брат воїна Петро Чміль.

Петро, як ніхто, розумів шлях, на який став Василь. Сам він пройшов через горнило війни ще з часів АТО, а з початком повномасштабного вторгнення знову долучився до строю: служив водієм броньованих машин у 80-й окремій десантно-штурмовій бригаді, згодом – у 14-й окремій механізованій бригаді імені князя Романа Великого, пізніше командував відділенням мобільної групи. Лише наприкінці 2024 року змушений був звільнитися зі служби через інвалідність, отриману внаслідок осколкового поранення на Харківщині.

У родині Чмілів у Нічогівці зростали троє синів. Батько, Гервасій Петрович, працював водієм у колгоспі, але рано пішов із життя – ще у 1989 році. Мама, Ніна Василівна, усе життя віддала важкій праці тваринниці, відійшла у Вічність у вересні 2022 року, чекаючи повернення старшого сина з війни. Наймолодший їхній син Михайло нині проживає на Рівненщині.

Середній син, Василь, після закінчення Красновільської школи вступив до Горохівського радгосптехнікуму, однак навчання перервала служба в армії. Відбувши її, він обрав шлях служіння людям – вступив до школи міліції у Львові. Працював дільничним інспектором на Колківщині, згодом – у правоохоронних органах на Львівщині.

– У 1990-х роках він залишив службу й почав їздити на заробітки – працював на будівництві як в Україні, так і за кордоном, – згадує брат.

Життя Василя Гервасійовича не було легким, але він завжди залишався людиною праці, відповідальності й честі. І навіть коли доля розвела його з дружиною, чоловік не втрачав зв’язку зі своїм сином Тарасом – українським воїном, яким щиро пишався. Тарас не встиг прибути на похорон батька через службу на передовій, але згодом відвідав його могилу, щоб віддати останню шану дорогій людині.

Вже перебуваючи на Харківщині, Василь телефонував до брата в Нічогівку. Розмови були короткими – через поганий зв’язок і складні обставини служби. А згодом – страшна звістка: серце воїна зупинилося… Інфаркт обірвав життя чоловіка, який лиш нещодавно пішов боронити країну…

Василь Чміль став одним із тих, чиє серце не витримало тягаря війни. Цей чоловік не шукав слави. Але заслужив на вічну вдячну пам’ять. І сьогодні, коли над його могилою майорить синьо-жовтий стяг, він нагадує кожному з нас: свобода має ціну. І цю ціну платять такі, як Василь Чміль – прості українці з великим серцем.



Підписуйтесь на наш Facebook та Telegram-канал , щоб бути в курсі найважливіших подій.