«Таємничий» Ігор з гітарою. ОБЛИЧЧЯ МІСТА

Вулиця Лесі Українки, певно, чи не єдина у Луцьку, якої не уявляєш без постійного потоку людей. Навіть, коли зараз ремонт - перехожих не поменшало. Як і вуличних музикантів.

Одного з них побачила біля Луцького ЦНАПу. Співав "Чом ти не прийшов". В руках гітара, на носі - темні окуляри. В сонячний день цей атрибут - не дивина, бо ж від яскравого світла захищає. Але в мого нового знайомого окуляри ще й іншу функцію виконують: маскувально-конспіративну.

- Ким працюю? Не скажу. До Луцька приїхав у справах. А моя професія - то великий секрет.

Після кількахвилинного вмовляння музикант все ж привідкриває "завісу таємничості". Звати Ігор. Має освіту викладача музики.

- У Луцьку я вдруге. Останній раз жив тут аж місяць. От, до речі, треба мені карту купити, бо на вокзалі не було.

Чоловік каже, що його не можна називати вуличним музикантом, а грає він просто для душі, для нього така діяльність тільки хобі.

- Я так проводжу вільний час, подорожую і можу грати. Це й для мене хобі. Ця моя діяльність супровідна, я не є вуличним музикантом.

Хоч біля чоловіка - відкритий чохол з-під гітари, у якому копійки, гривні.

Найчастіше в репертуарі чоловіка звучать українські народні пісні. Каже, що останнім часом треба лиш такі грати, бо "зараз не та обстановка".

Музикант переконаний, що якоїсь особливої пісні для того, аби зібрати біля себе побільше людей немає, бо у всіх різне на думці і кожного власні смаки. Але часто деякі пісні наштовхують людей на думки чи спогади.

- Сьогодні от, коли я грав "Два кольори" до мене підійшла жіночка, одягнена у вишиванку таку барвисту, кинула кілька гривень, почала втирати сльози та підспівувати.

Зізнається навіть, що грав за кордоном, у Росії та Білорусі. Часто до нього підходили українці, які просили зіграти якусь народну пісню, від якої плакали.

- Скільки заробляю музикою? Не скажу. Нащо воно вам? - відмахнувся Ігор.

А от пісню "на камеру" заграти не відмовився.

Аліна Бекерук