На Волині повністю висохло озеро, яке надихнуло Лесю Українку на «Лісову пісню»

На Волині повністю висохло озеро Нечимне, яке надихнуло Лесю Українку на "Лісову пісню".

Помирати лісове озеро почало вже кілька років тому, - пише Наталія Малімон для газети "День".

Неодноразово відбувались наради і засідання, на яких шукали можливість врятувати озеро.

Проте щоразу справа впиралася об якісь чиновницькі перешкоди.

Про те, що озеро вже повністю висохло цього літа, і нині на його місці – зарості дикого рису висотою майже в людський зріст, повідомила Ольга Петрівна Бойко, яка завідує музеєм «Лісової пісні», філіалом Колодяжненського меморіального музею Лесі Українки.

Дикий рис на бездонному озері, у якому і не купалися через це, посіяв мешканець Скулина, аби дикі качки мали де ховатися у заростях. Рис же росте з такою швидкістю, що й озеро погубив. На дні – кількаметрові запаси мулу, сапропелю, цінного добрива. Чистити озеро земснарядом (а іншого варіанту просто нема) забороняли екологи.

Ольга Петрівна пригадує, як вони стверджували, що після втручання у природу може зникнути унікальна рослинність навколо озера. Ну тоді зникло озеро...

Довідково:

Історія знайомства родини Косачів з Нечимним сягає літа 1884 року, коли Олена Пчілка з сином Михайлом, дочками Лесею і Ольгою гостювали в урочищі на березі озера у дядька Лева скулинського, куди він вибирався на літо пасти худобу. Про ці відвідини залишила спогади молодша сестра і біограф Лесі Українки Ольга Косач-Кривинюк.

Тут Леся почула про мавок, Того, що греблі рве, водяного та інших осіб з народної творчості, котрих опісля поселила у драмі-феєрії. Нема вже на березі і хати дядька Лева, родичі перенесли її у село, зробивши з неї хлівчик.

Про хату нагадує лише знак. Такий, мабуть, поставлять і на місці, де було озеро Нечимне.