Луцька бабуся сплела для солдатів 525 пар шкарпеток

Луцька бабуся, яка сплела для солдатів 525 пар шкарпеток отримала орден "Волонтер України".

83-річна лучанка Раїса Феденчук, за три роки вив'язала півтисячі пар шкарпеток для солдатів, - повідомляє інформаційне агентство Волинські новини.

Жінка каже, що не могла стояти осторонь, коли в країні біда. Хотіла хоч чимось допомогти нашим воякам.

«Мені здається, що не так уже й багато я роблю. Але як добре відгукуються про мою роботу солдати! Кажуть, що їх дуже зігрівають ці шкарпеточки. Коли перші в’язала, то переживала. Думала, може, дуже товсті будуть чи завеликі. Та й нитки різні: то рябі, то смугасті. А хлопці сміються й жартують: «Так навіть цікавіше». Черевики воякам дають на два розміри більші. Тому що товстіші шкарпетки, то тепліше», – каже пані Раїса.

Жінка у кожну пару шкарпеток вкладає молитву або брошуру на релігійну тему. Каже, що це допомагає бійцям на передовій.

«Шкода хлопців. Завжди молюся за наших вояків. Адже знаю, як це боляче – втратити рідну людину. Бо кілька років тому поховала доньку. 16 років минуло, як не стало мого чоловіка», – бідкається бабуся.

Раїса Феденчук усе життя пропрацювала педіатром. На пенсію пішла у 70 років. Тож перед її очима виросло не одне покоління волинян.

«Люблю працювати. Мені завжди було важко без роботи. Тому не перестаю трудитися. Щодня в’яжу. А стала це робити, відколи розпочався Майдан. Усе життя пропрацювала з дітками. Часто спілкувалася з мамами, знаю, як вони переживають за своїх чад. Серце не витримує, коли хлопці мерзнуть, адже то чиїсь діти», – каже волонтерка.

Жінка родом із Білорусі. Вона розповідає, що її сім’я жила бідно – так, як усі після війни. Тримали овець. Тому батьки одягали дітей у в’язані речі.

«Це були післявоєнні роки, треба було для сім’ї старатися. З усім доводилося працювати. І косиночки шити, і спіднички, і платтячка. Адже нас було п’ятеро. Тому в’яжу з дитинства. І своїм малюкам в’язала. Коли почула, що бабусі теж можуть допомогти бійцям, то дуже зраділа. Подивилася, які у мене нитки є, зв’язала шкарпетки й віднесла до волонтерів», – розповідає рукодільниця.

Раїса Володимирівна спочатку в’язала зі своїх ниток. А вже потім звернулася по допомогу до Волинського центру допомоги бійцям АТО. Зараз їй приносять в’язані речі, жінка їх розплітає і з цього в’яже шкарпетки.

«Я в Україні живу з 1952 року, відколи стала студенткою Львівського медінституту. А з 1962 року проживаю у Луцьку. Україна – моя батьківщина. Вірю, що тільки спільними зусиллями здолаємо ворога», – переконана Раїса Володимирівна.

Як відомо, минулого року лучанку було удостоєно медалі «За любов і жертовність до України» від Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета.