Замість магазину - музей: волинянин збирає унікальні старожитності

Облаштувати музей старожитностей у власному магазині Ярослава Бащука зі Старої Вижівки спонукало телебачення.

Саме з телеекрана чоловік довідався про те, як щирі українці створюють приватні осередки українського побуту і традицій, - пише «Вісник + К».

І коли у справах заїжджав у якесь село, то, спілкуючись із людьми, розпитував, хто пече тут хліб, чи немає в кого давніх речей, що свідчать про культуру українців.

Ночви для сала, вишиті сорочки, ткацькі верстати…

– А от у Яревище я подався спеціально, – розповідає Ярослав Лікандрович, – бо довідався, що в одній з родин збереглися колишні жорна. Перед цим у сусідньому селі у 92-річної господині придбав вишиті чоловічу та жіночу сорочки зі старого полотна, ткацький верстат, кілька рушників, літника. Бабуся казала, що тим рушникам більше ста років. Жорна зняли з горища, де вони припадали пилом. І вміли ж тоді майструвати подібні речі! – не перестає дивуватися чоловік.

– Вони зроблені із суцільної соснової дошки діаметром 70 сантиметрів. А ще від цієї ж господині мені дістались осикові станок і ступа, які теж можна побачити у моєму магазині.

Але справжнім діамантом у колекції є сосновий кухор з Поліського, який досі зберігає свій первинний запах. Скільки-то усілякого домотканого добра бачив він на своєму віку!

– У моєї баби Параски теж була подібна скриня, де старенька зберігала усе, як казала, «на смерть», – продовжує Ярослав Бащук. – Жаль лише, що її шведи (жучки. – Авт.) поїли. А от від батька залишилися дерев’яні ночви для сала. Було воно не те, що нині, а не менше як на п’ять пальців завтовшки. А як нам, малим, хотілося ковбаси, що висіла в коморі на дерев’яній жердині півтораметровими кільцями! Більше, ніж цукерок, – усміхається.

Ярослав Лікандрович розповідає, як у селі Теклі, де він народився, стояла невеличка хатина під солом’яною стріхою, замість підлоги в ній був тік. Її господиня виготовляла старовинні речі. Але з часом хату придбали інші люди, і вся чарівність старовини з неї вивітрилася, наче дим.

Найбільший прапор району – в Бащука

Крім самобутніх побутових речей, облаштував ще й виставку світлин зі старовижівськими краєвидами. На них можна побачити найцікавіші куточки району. Є тут і фотографії з народних свят, які організовував аматор разом з гуртом «Вечорниці у Бащука» на Івана Купала, на обжинки, до Покрови.

А ще підприємець був ініціатором конкурсу «Коса – дівоча краса». У теплу літню пору на обійсті пана Ярослава збираються жіночки, яким за… – і лине над селищем щемлива стародавня українська народна пісня.

По сусідству зі світлинами зберігається національний прапор, привезений з Майдану в 2004 році, книга-журнал з автографами відомих політиків та громадських активістів: Віктора Ющенка, Петра Порошенка, Бориса Тарасюка, Левка Лук’яненка, Святослава Вакарчука... За участь у Помаранчевій революції Ярослав Лікандрович нагороджений її орденом.

Є у господаря ще одна реліквія – найбільший у районі Державний прапор України розміром 3,5 на 4,5 метра, чим не може похвалитися жодна установа в районі. Його пошили на замовлення Ярослава Лікандровича до 20-річчя Незалежності України. Відтоді в день державного свята він вивішує його на своєму обійсті. А ще тут можна побачити прапори Волинської області та Євросоюзу.

– Приватну територію, на якій стоїть мій будинок, я давно оголосив територією Європейського Союзу, – жартує, але в цих словах є частка правди, бо на подвір’ї Бащуків завжди чисто, просто, але зі смаком.

Тут облаштовані клумби, зелені острівці трави, на яких часто люблять фотографуватися весільні пари. Особливо захоплюються обійстям приїжджі зі сходу України, для яких хазяїн проводить міні-екскурсії.