Проректорку волинського вузу в Карпатах вчили зав’язувати хустку

Під час подорожі Карпатами проректорка Східноєвропейського національного університету Анна Данильчук відвідала місцевий музей вишиванки, де приміряла експонати: автентичне гуцульське вбрання.

У музеї-садибі «Вишиванка», що в селі Ільці Верховинського району, зберігаються стародавні гуцульські вишиванки, інший одяг, предмети побуту. Крім того, господиня знайомить відвідувачів з місцевими традиціями та історією.

«Коли гуцулка виходила заміж, зазвичай мала три сорочки: одну для роботи, одну на ніч і одну на свято. Спідниця-запаска складалася з тканих прямокутників. У Карпатах до звичайних вовняних ниток додавали іще дріт – люриксову нитку, що робило тканину дорогою. Хороша спідниця коштувала як кінь. Такі запаски називалися дротові і жодна гуцулка б на неї не сіла, аби не зам'яти, тому щоб сісти, плахту піднімали і сідали на сорочку», – переповіла почуте Анна Данильчук.

Особливим ритуалом як для гуцулок загалом, так і для гостей музею є в’язання хустки і перемітки. Як розповіла лучанка, з’ясувалося, що це надзвичайно непросте заняття.

«Одружені жінки носили намітку чи як ще її називають – перемітку і хустку. З намітки волосся не повинно виглядати. Замотати її – справжнє мистецтво. У намітці жінці дещо погано чути та й борода тісно обмотана. Чоловіки почувши таке, часто обіцяють повернути намітку в моду, аби стишити своїх молодиць. Хустку зав’язували теж не просто, а – без вузлів, щоб доля була щаслива. Китиці не ховали, бо то символ багатства», – розповіла жінка.