«Плакала й просила, щоб Бог мене забрав»: дівчинка, яка писала передсмертну записку, розповіла, хто її побив

Дівчинка з рожищенського притулку, яка писала передсмертні записки мамі і завучу, розповіла, хто насправді її побив.

Зараз Надійка перебуває у реанімаційному відділенні Волинської обласної дитячої клінічної лікарні, - повідомляє Волинська служба новин.

Дівчинка розповіла журналістам, що її побили однокласники 18 листопада на уроці німецької мови.

«Вчителька повернулась до дошки – писала. Всі діти писали в зошитах, я теж. Раптом встав однокласник і вдарив мене лінійкою по голові. Я пожалілася вчительці, а вона не звернула на це уваги. Лише сказала: пиши. Потім він вдарив мене ногою в живіт», - розповіла потертіла.

Коли повернулася вчителька – дівчинка поскаржилася їй і стала плакати:

«А потім інший однокласник піднявся з першої парти, підійшов і теж мене копнув у живіт. Я почала плакати. Вчителька йому просто сказала, щоб мене не чіпав. Моя подруга його обізвала, а він її штовхув».

Далі, каже Надійка, хлопець скинув її зошити, вчителька змусила підняти.

«Далі третій однокласник мене лінійкою теж по голові вдарив. Я знов почала плакати і просити вчительку, щоб вона йому щось сказала. А вона мені пригрозила, що заведе в учительську. Потім мене знову вдарив в живіт ногою. Мені дуже став боліти живіт. І якраз задзвенів дзвінок на перерву, учитель мені сказала, що заведе мене в учительську. Бо я йому дала здачу – штовхнула в ліве плече», - розповіла дівчинка.

«І я написала записку: «Пробачте, мамо, я вас люблю, але не хочу жити, бо мені вже набридли ці знущання, і я сюди більше не повернуся», - розказала Надійка.

«Було таке, що мені в голові паморочилося і я падала. Але мене приводили до тями і знов давали но-шпу. Потім вже і їсти не могла – блювала. І навіть таблетки…. Одного разу було так боляче, що я ходити не могла, лягла на ліжко і сильно плакала, просила, щоб Бог мене забрав, бо я вже не витримую того болю», - поділилася дівчинка.

Тоді дівчину забрала швидка, її відвезли в лікарню і зробили операцію:

«Після неї мені було ще більш боляче. Я в реанімації плакала вголос, кажу до медсестри: тьотя, зробіть щось, мені боляче. А вона каже: закрий рота, чого ти тут скиглиш, зараз прив’яжу тебе і будеш спокійно лежати. А живіт у мене такий великий став, такого ніколи не було…»

На запитання про вітчима, чи не ображає її, відповіла:

«Тато хороший. Він нас любить. Він нас не б’є, от Ліану раз побив, бо вона п’є, курить і все з хати виносить, і нікого не слухає».