«Рецепти випробовую лише на смак», - Іванна Сацик. ЗМІНИСЬ АБО ЗВІЛЬНИСЬ

Герої проекту #змінисьабозвільнись продовжують звітувати. Нагадаємо, семеро людей пообіцяли протягом 21 дня робити "щось", аби виховати у собі нову і корисну звичку. "Щось" визначив жереб.

Про свій досвід виховання звички звітує Іванка Сацик, якій випала місія щодня готувати нову страву.

***
Тяжко-важко писати про їжу, коли твоє пузо вже котрий день безперестанку набивається смаколиками. І ще важче – змушувати себе готувати, коли столи й без того гнуться від страв. Але про все – по порядку.

Взагалі-то на моєму листочку було написано «Щодня випробовувати новий рецепт. Випробовувати – це ж не значить готувати. Випробовувати можна й на смак. Тож я цілий тиждень їла все, що бачила і тішила себе такою відмазкою. І поки мої колеги виробляють звички, я почуваюся руйнівником міфів, бо вже майже впевнена, що в моєму випадку 21-денний експеримент буде провальним.

НЕЖИТЬ, ГОРЛО І ТЕМПЕРАТУРА

Цей тиждень обіцяв бути складним – до звичної ліні додається відсутність часу і поїздка в інше місто. І не просто поїздка, а відвідини весільного банкету і кілька днів проживання у одеситки, яка у прагненні нагодувати перевершила всіх бабусь.

Першого дня все йшло як по маслу – я ходила на роботу, втомлена-змучена йшла на кухню. Я навіть відкрила для себе круту кулінарну штуку – якщо у салат додати не звичайну, а замариновану у соєвому соусі курку – то смак страви абсолютно зміниться.

Взагалі там мав би бути унікальний рецепт, грейпфрут, соус «Тартар», курка під соєвим соусом… А в результаті було тільки останнє.

Наступного дня нежить, запалене горло і температура в районі 37 градусів геть не спонукали йти на кухню. Заставила себе. Переборола.


Того дня моїх сил вистачило на вівсяне печиво. Воно, до речі, вдалося. А потім я порахувала собівартість продуктів, витрачених на оті 15 печеньок, які вийшли в результаті, порівняла її з ціною на вівсяне печиво і довго, до-о-овго думала…

ОДЕСЬКІ РЕЦЕПТИ І ВОЛИНСЬКА ЛІНЬ

У четвер, день поїздки в Одесу, не готувала нічого. Ну не мала часу, ну чесно-чесно. Стоп. А бутерброди рахуються?

Наступного дня я випробувала рецепт смачнючих котлет. Випробувала на смак. І розігріти пробувала. В мене вийшло.

У суботу прийшов час розплати – обіцяла, клялася собі, що відпрацюю за попередні два дні халяви. Але щось знову пішло не так – мене вистачило лиш на один новий рецепт – дуже простий і незвичний водночас.

Для того треба картопля, капуста і трохи курячих крилець. І якщо оте все зварити разом – то виходить смачнюча страва.

На останній день цього надтяжкого тижня я залишила курячі гомілки у томатному соусі. Вийшло їстівно, навіть смачно.

***

Протягом другого тижня «проривів» не було. Ніяких навіть проблисків звички я за собою не помічаю – можливо брак часу, можливо завантаженість подіями, та цього тижня я готувати категорично не хотіла. Щиро сподіваюся, що це просто переломний момент і вже з наступного понеділка почнеться «жара». І так, я все ще вірю, що мене «прорве» на готування і з мене будуть люди. А поки – їм зроблені чужими руками котлети і совість не мучить.

P.S. А готувати – це взагалі хіба звичка? Це навичка, вміння, та врешті-решт, жіночий обов’язок (нехай пробачать мене феміністки). Тож, ймовірно, для того, щоб звикнути до такого мені знадобиться значно більше часу, ніж 21 день.