«Мамине щастя, леопардовий корж і …жабки», - Іванна Сацик. ЗМІНИСЬ АБО ЗВІЛЬНИСЬ

Герої проекту #змінисьабозвільнись підбивають підсумки. Нагадаємо, семеро людей пообіцяли протягом 21-го дня робити «щось», аби виховати у собі нову і корисну звичку. «Щось» визначив жереб.

Черга підсумовувати зроблене за Іванною Сацик. Їй випало щодня випробовувати новий рецепт.

Майте на увазі, що за щоденними враженнями учасників проекту можна стежити на окремій сторінці у Фейсбуці.

***
Обіцяла собі, що йтиму до переможного кінця, бо ж за умовами нашого проекту «самоє слабоє звєно» має писати заяву на звільнення. Тож варіантів здатися я навіть не розглядала.

І перший тиждень все йшло як по маслу – я щодня шукала якісь нові рецепти, після роботи ставала за плиту і до ночі смажила, варила, пекла. І хоча перші кекси були вугликами, та натхнення в мене було повні штани.

Вже на другом тижні мої амбіції стали кудись зникати. І рецептів цікавих не знаходила, і плита якось неправильно працювала, і часу не вистачало, і голова боліла… Словом, другий тиждень – «комом». Я їла котлети, зроблені чужими руками, і совість анітрохи не мучила.

Реабілітуватися вирішила на третьому тижні. Він в мене видався курячо-грибним. Більшість моїх страв складалися саме з таких інгредієнтів, бо я була впевнена, що то – дієтично. Виявляється, якщо «напробуватися» того дієтичного варива поки готуєш, а потім ще й повечеряти готовою стравою – то не так вже й низькокалорійно воно виходить.

І якщо у Людмили Яворської, яка бігає, серйозні мінуси в сантиметрах, то в мене – значні плюси на вагах. Я вже навіть задумалася про те, що треба спробувати виробити звичку бігати, якщо вже з готуванням не склалося.

***

Каюся, але 22 день готування буде не сьогодні. І не завтра. І не скоро. АЛЕ! Він точно БУДЕ. Бо дечому проект мене таки навчив.

Зокрема, я зрозуміла, що кухня – то не страшно. Місцями навіть приємно.

Духовка – то не тільки попечені руки, спалені коржики і запах диму на всю хату. Духовка – це ще й смачні торти, дієтичні страви і плов своїми руками.

Готувати можна не тільки, щоб не вмерти, а й для того, що потішити близьких.

Готувати можна не тільки смажені яйця, яєчню чи омлет.

Повноцінно харчуватися можна і без допомоги мами.

***
До речі, про маму. Скільки разів я чула «давай я тебе навчу цей торт пекти, дивись, як я качку запікаю». І моє улюблене: «вчися готувати, поки я жива!».

І лише на третьому тижні експерименту я стала прислухатися до її порад. І навіть взялася за святая-святих – старезний блокнот з маминими рецептами. На тому блокноті – сліди від її готування і мої каляки-маляки.

З маминих записів я вибрала більш-менш простенький рецепт торта «П’яна вишня». Основа до нього спочатку нагадала мені леопардовий пиріг. Я навіть подумала залишити все на «леопардовому» етапі – а що, стильно, модно, молодьожно. Але з маминою допомогою і диво-блокнотом я таки довершила свій «шедевр».

Щоправда, моя вишня була не такою вже й п’яною, бо замість того, щоб висипати всі вишні у коньяк, я змочила у горілці менше половини ягід. Переживала, щоб в торті градус не перевищував норму.

До речі, під час приготування мене схилило на сон – добре, що «вирубалася» після того, як вийняла корж з духовки.

***
Взагалі, я вважаю, що зробила серйозний крок вперед, зважаючи на те, що моє кулінарне минуле – це розігріта їжа в гуртожитку і яєчна дієта вдома. Минулого літа, коли всі мої рідні роз’їхалися по дачах\селах\морях, я залишилася господаркою дому. Благо, дід із села весь час постачав мені яйця, тож все літо я просиділа на яєчній дієті.

В гуртожитку все трохи простіше – наша морозильна камера завжди завалена готовими котлетками, битками і …жабками. Нам варто їх лише кинути на пательню і вуаля – сніданок, обід чи вечеря готові.

До слова, про жабки. Це страва, яка асоціюється у мене виключно з гуртожитком. Їх нам передавала мама моєї сусідки. Насправді це курячі котлети з грибами. Але для нас вони – назавжди жабки.

Тож в останні дні я випробувала одразу два рецепти мами – одних своєї, один чужої. А ще в мені, здається, почало з’являтися універсальне мірило – «на око». А це, погодьтеся, значить багато.

***
Головний урок, який я винесла з цього проекту – не варто боятися кухні. Як раптом що – мама поправить, ну або тато з'їсть!