«У те, що мені вдасться, ніхто особливо не вірив», - Тетяна Єремеєва

Головний лікар Центру хірургії ока професора Загурського, що у Луцьку, Тетяна Єремеєва - одна з найвпливовіших жінок Волині. Луцький центр є філією відомої у Європі мережі медичних закладів професора Загурського, що має представництва ще у шести містах Польщі.

Майже десять років тому Тетяна Єремеєва ризикнула - і з державної медицини (а була лікарем-офтальмологом Волинської обласної лікарні) пішла працювати у приватний сектор.

Набагато комфортніше бізнес-леді Тетяні Єремеєвій у звичній атмосфері: пацієнти, прийоми, операційні, робочі зустрічі... Не любить публічності. І зізнається: свого часу була чи не єдиною жінкою у власному колі спілкування, котра працювала. А в те, що їй вдасться втримати на плаву власну справу, каже, не вірив ніхто, навіть чоловік.



“КОЖЕН РЕЙТИНГ - ЦЕ ЧИЯСЬ СУБ’ЄКТИВНА ДУМКА”




- Тетяно Вікторівно, ваше ім’я часто можна побачити у рейтингах впливових жінок Волині, різних топах, як ви до цього ставитеся?

- Мені здається, всі ці рейтинги - досить суб’єктивні. Це всього-на-всього думка окремої групи людей , які і складають його.

- Ви - волинянка? Як Тетяна Єремеєва прийшла у медицину?

- Так, я волинянка та корінна лучанка. На жаль, у моїй родині немає лікарів. Я поки єдиний (усміхається, - авт). З дитинства мала таку мрію, яка постала, мабуть, зі звичайного співчуття людям. Дуже люблю людей, змалечку хотілося допомагати у боротьбі з різними хворобами.

Я й зараз вважаю, що лікар - це в першу чергу той, хто переживає за пацієнта. Тому свій шлях планувала ще зі школи. Ні заміжжя, ні навіть поява першої дитини не спинили мене у бажанні стати лікарем.

- А чому саме офтальмолог? Традиційно, всі майбутні лікарі мріють бути хірургами...

- Я теж спершу банально хотіла бути хірургом. Але мені здається, що саме лікар-офтальмолог - така професія, яка більше підходить жінкам. Витончена, якщо хочете - делікатна, філігранна робота. Ну, майже ювелірна. А хірургом загального профілю я тепер себе навіть не уявляю.

- Чому свого часу ви не залишилися працювати у державній лікарні, а перейшли у приватний бізнес?

- Дуже дякую долі та обставинам, що я мала змогу працювати у державній медицині й здобути цей досвід. Там були мої перші кроки в хірургії катаракти під керівництвом мого першого вчителя Ігоря Ярославовича Лагошняка (зав. офтальмологічним відділенням).

Якраз в державному закладі я пройшла увесь шлях - від виїздів у складі виїзної бригади лікарів у села волинської глибинки до роботи в поліклініці, а потім в стаціонарі - й зрозуміла, як побудована ця система зсередини. На жаль, вона застаріла. Я намагалася щось змінити в цій сфері. Але глобально ці мої спроби і потуги не могли на щось вплинути кардинально.



Ну, наприклад... Ми починали ремонт в 2000 році у офтальмологічному відділенні обласної лікарні. Я залучила спонсорські кошти. Ми поставили енергоощадні вікна, зробили ремонти в палатах, в ординаторській… Я принесла у відділення свій комп’ютер, ми почали впроваджувати друковані форми виписок пацієнтам з рекомендаціями післяопераційного лікування. Але зрозуміла, що це - крапля в морі.

У принципі пацієнт так і залишався (та й дотепер лишається) в лещатах застарілої системи. А на лікареві, окрім лікування, залишалася відповідальність сприяти залученню благодійних внесків від пацієнтів. Це, на мою думку, спотворена система, і мене вона не влаштовувала. Лікар повинен займатись лікуванням пацієнтів, а всі фінансові питання – до касирів чи бухгалтерів. Такий принцип вдалося зреалізувати в приватному закладі.

У приватній медицині панують ринкові відносини, в державній - система Семашко, яка не працює.


“ПОПЕРЕДНІ МІНІСТРИ У ЦЬОМУ ПОЇЗДІ МИЛИ ВІКНА”



- Ви публічно стали на захист Уляни Супрун, міністра охорони здоров’я, в той час, коли у її спину летів шквал критики. Досі “жива” дискусія у суспільстві щодо оцінки запропонованих нею змін. На вашу думку, в чому переваги Супрун?

- Реформою займається не особисто Уляна Супрун, а команда. Реформування - це командна робота. Я знайома з деякими представниками команди Супрун, була з ними на спільних тренінгах з управління медичними закладами, на Літній Школі охорони здоров’я, організованій Києво-Могилянською Академією за сприяння Світового банку та Швейцарським Інститутом Охорони Здоров’я.

Це надзвичайно прогресивні молоді люди, які мають відповідну освіту в управлінні охороною здоров’я, які вільно володіють англійською мовою, які ведуть постійні консультації з провідними експертами світу. Сьогодні, ми маємо найсильнішу команду за всі роки Незалежності України. На жаль, після розпаду Радянського союзу Україна лишається єдиною країною, в якій ще не відбулася медична реформа.

Щоб доступніше зрозуміти, що робить команда Уляни Супрун, я говорила б алегоріями. Нашу систему охорони здоров’я можна сьогодні порівняти з потягом, який не їде. Попередні всі міністри у цьому потязі мили вікна або змінювали фіранки на них. Критикани (ті, яким все не подобається) намагаються переконати нас в той поїзд, який не їде, поставити ще й супутникові антени на даху, збільшити кількість вагонів, покращити сидіння...

Але насправді питання не в тому. Команда Супрун робить найтяжчу, найважливішу і найбруднішу роботу: вона прокладає колію, щоби потяг міг їхати. Вони кардинально змінюють систему фінансування охорони здоров’я, щоб кошти з Державного бюджету йшли безпосередньо на первинну ланку до лікаря за пацієнтом, і для цього ж пацієнта послуги були безкоштовні та територіально доступні.

Реформування - це невдячна робота і лише одиниці людей розуміють, що ці зміни потрібні зараз, щоб система запрацювала. На жаль, відчутний ефект ми отримаємо не одразу. Я підтримую цю команду і хочу, щоби вони не зійшли з того шляху і не кинули справу, за яку взялися. Я в них вірю.

- Якби Тетяна Єремеєва стала міністром охорони здоров’я, то.

- Це, звичайно, складно уявити. Не думаю, що змогла б колись взяти на себе відповідальність керувати системою охорони здоров’я усієї країни. Але я б ішла тими кроками, якими тепер іде команда Уляни Супрун. Тому що в принципі гроші в системі є, але вони неефективно використовуються. Раніше вже було пораховано Світовим банком, що якщо скласти всі формальні платежі (бюджетні кошти) і неформальні платежі та неформальні закупівлі, то витрати на охорону здоров’я у нашій країні - 7.7 % до ВВП. Для прикладу в Польщі це складає 7.5% до ВВП, а в Чеській Республіці - 7.9 %. Але наша медицина зовсім чомусь не виглядає так, як медицина європейських країн.

До речі, що зробила спочатку команда Уляни Супрун? Вони почали аналізувати, де є нераціональні витрати, де можна в системі винайти додаткові кошти. Почали проводити закупівлі медичних препаратів через міжнародні організації, щоб нівелювати корупційну складову. Для прикладу, хоча б ті резонансні стенти в кардіохірурії. Торік закупили 7,5 тисячі стентів, а цього року через міжнародні організації вдвічі більше за ті ж самі гроші. Те саме стосується ліків. Тобто спочатку треба з цим навести лад, зрозуміти. Щоб ми не фінансували корупційні схеми, стіни і фасади, а оптимізували систему і далі рухалися вже в обраному напрямку.

“КЕРІВНИКАМ ЛІКАРЕНЬ ТРЕБА ПОЗБУТИСЯ КОМПЛЕКСУ ВЕЛИКИХ ПРИМІЩЕНЬ І МИСЛИТИ, ЯК МЕНЕДЖЕРИ”



- Наскільки доступними для волинян нині є послуги приватної клініки?

- Вважаю, що якісні медичні послуги сьогодні можна отримати в приватних українських медичних закладах або в державних закладах за приватним методом. Нещодавно була на конференції для керівників медичних закладів, де якраз йшлося про фінансування. Медична консалтингова компанія порахувала, скільки коштів пацієнти витрачають у державному та в приватному секторі. Вийшли практично однакові цифри і там, і там. Це міф про надмірні витрати в приватному секторі.

Наприклад, у нашому Центрі на сьогодні виконується у два чи й навіть 2,5 раза більше операцій на катаракту, ніж у регіональній державній лікарні. За рахунок великих об’ємів, невеликої площі та оптимізації всіх процесів сьогодні вартість операції на катаракту в нас є навіть нижчою, ніж у державних закладах.

Ситуація така, що керівникам цих закладів треба позбуватися комплексу великих приміщень, нераціонального і надмірного використання високовитратного стаціонарного лікування. Треба починати мислити як менеджери в охороні здоров’я.

- Рівень життя волинян впливає на ріст захворювання очей: побут, фізична праця, погана екологія, безгрошів’я?

- Структура захворювань очей в принципі однакова у всьому світі. Єдине, на що впливає соціальний рівень життя, так це на збільшення запущених форм захворювань.

- Із першого липня та ж таки Уляна Супрун пропонує українцям право обирати собі сімейного лікаря. І таким чином і змінювати систему фінансування, адже лікар, який матиме більше пацієнтів, матиме і більше коштів. Як вважаєте: це - марна ініціатива чи шанс змінити ситуацію?

- Це не те, що на часі, це вкрай необхідно нині. Первинна ланка - знівельована. У нас дуже роздута вторинна спеціалізована допомога. Люди звикли: щось десь трапиться - відразу біжать до вузького спеціаліста. Жодна система охорони здоров’я не може собі дозволити розкіш фінансувати витрати на вузьких спеціалістів у такому об’ємі.

У команди Уляни Супрун - надскладне завдання, бо треба повернути довіру до сімейних лікарів, яких у нас дуже мало. Роль сімейних лікарів нині виконують часто провізори в аптеках. Ви, мабуть, часто спостерігаєте, як приходять в аптеку: ”Я щось кашляю. Можете мені порадити якісь ліки?”. І провізор, не розуміючи навіть діагнозу продає антибіотик... Це - злочин. Пацієнтам так зручніше, бо аптеки на кожному кроці. Не треба медичні картки, не треба очікувати на консультації з лікарем... Тому рівень самолікування у нас складає більше 70-80 відсотків. Натомість нам треба повернути людям розуміння того, що якщо ти захворів, мусиш звернутися тільки до фахівця . Безконтрольний прийом антибіотиків призводить до зменшення ефективного лікування в майбутньому.

Тож я тільки за те, щоби у пацієнта була змога обирати собі кваліфікованого сімейного лікаря, незалежно від місця проживання, а лікарі зрештою отримають можливість отримати більші зарплати.

“ЯКБИ ЦЕ ВСЕ БУЛО ЛЕГКО, ТО ПРИВАТНИХ КЛІНІК БУЛО Б, ЯК АПТЕК - НА КОЖНОМУ КРОЦІ”



- Чому саме в Луцьку свого часу відкрили клініку професора Загурського?

- Досвід роботи у державній клініці спонукав мене до відкриття своєї власної справи. Хотілося впровадження інновацій на рівні медичного закладу. Звичайно, ніхто особливо у те, що мені вдасться цей проект, не вірив, в тому числі й чоловік. Але я впевнено йшла до своєї мети і поступово її реалізовувала. Наша клініка - досі єдина в Україні. Я познайомилась і навчалась сучасної хірургії катаракти у професора Загурського у Польщі, так виникла ідея про відкриття такого закладу в Україні.

Спочатку професор Загурський радив відкривати виключно клініку, яка спеціалізувалась би тільки на хірургії катаракти , але я переконала його, щоби це був заклад з повною діагностичною лінією та широким асортиментом послуг хірургічного відділення. Ця модель спрацювала і стала ефективною. І нині нашими пацієнтами є не лише волиняни, але й мешканці інших областей й навіть інших країн.

- Знаю, що клініка Загурського в Луцьку не просто займається лікувальною справою, а й постійно ініціює ті чи інші соціальні проекти. Які ваші улюблені?

- Маємо такий постійно діючий соціальний проект, який направлений на відновлення зору пацієнтів. Проводили безкоштовні операції учасникам Майдану, воїнам АТО. Ще один напрямок - це підтримка слабозорих та незрячих людей. Щомісячно їм допомогаємо, дослуховуємося до їхніх ініціатив. От нещодавно долучилися до створення студії друку шрифтом Брайля. Виявляється, дотепер діти не мали доступу до сучасних дитячих книжок шрифтом Брайля, вони читали тільки старі радянські видання. Підтримуємо Крупівський навчально-реабілітаційний центр та інші проекти.

- Переконана, що до вас часто звертаються з проханням долучитися до фінансування тих чи інших акцій. Яким має бути соціальний чи мистецький проект, аби його підтримала Тетяна Єремеєва чи Центр хірургії ока професора Загурського?

- Більшість із того, що ми підтримуємо, так чи інакше пов’язане із захворюваннями очей. Тут все просто.

- Ваша клініка давно запровадила так звані електронні картки для пацієнтів. У поліклініках та лікарнях - то все ще недосяжні плани і тільки окремі спроби й то не на Волині. Чому такого досі немає у державних закладах?

- Та тому, мабуть, що в керівників таких установ немає розуміння того, що це потрібно. Це найважливіша зміна, що має бути впроваджена: моніторинг, контроль, фіксація пацієнтів шляхом створення електронної історії хвороби. Для управлінця це в першу чергу ще й можливість швидкого доступу та аналізу звітів, статистика звернень, патологій, тощо. Це досить проблемно у паперовому варіанті. Ми запровадили медичну інформаційну систему в 2008 році. Хочу сказати, що на сьогодні вже вважаємо її застарілою. Шукаємо сьогодні на ІТ -ринку нові програми, які б мали рішення для всіх наших технічних завдань і виправдали б наші очікування.

При паперових носіях, із 30-ти хвилин, які витрачаються на прийом пацієнта, 25 хвилин іде на оформлення паперів, внесення інформації у паперову медичну картку нерозбірливим почерком і лише 5 хвилин на спілкування з пацієнтом. Натомість при електронній медичній інформаційній системі навпаки: 25 хвилин - пацієнту, тільки 5 - на внесення даних. Завдання інформаційної системи в тому й полягає, щоби ця робота займала мінімум такого дорогоцінного часу лікаря.

- Наскільки сьогодні складно на теренах області вести свій бізнес у медичній сфері? Конкуренція. Умови для розвитку бізнесу. Зумисні перешкоди від контролюючих органів...

- Бізнес - то в принципі складна справа, а медичний - тим паче. Тому що тут в рази вищий рівень відповідальності. Це по-перше. По-друге, ми використовуємо обладнання, яке коштує сотні тисяч доларів, ми маємо розхідні матеріали, які теж в європейських цінах, а от вартість послуги у нас на рівні 10-ти євро. Такої вартості послуги лікаря, напевне немає в жодній країні світу, крім Індії чи Африки. Такий-от дисонанс.

Коли я тільки відкривала клініку, приватних медичних закладів на ринку було п’ять відсотків, сьогодні - десять... І збільшення ринку тільки за рахунок приватних багатопрофільних клінік, які зосереджені переважно у столиці. Дуже високий поріг входження в цей бізнес і якби це все було так просто, то приватні лікарні були б, як аптеки - на кожному кроці.

“ШКОДА, ЩО ЛУЦЬКІ ДЕПУТАТИ ТАКІ КОРОТКОЗОРІ”



- Разом із тим Тетяна Єремеєва не лишається байдужою до того, що відбувається у громадському чи й навіть політичному житті рідного міста. От скажімо, свого часу ви публічно дорікнули депутатам Луцькради в тому, що вони не знайшли в собі сміливості прийняти рішення про встановлення пам’ятника Степанові Бандері у Луцьку. Що вас до цього спонукає?

- Це моя особиста позиція. Мене здивувало, як легко депутати розкидаються мільйонами на різні новорічні гірлянди, а речі, які впливають і формують історичну свідомість лучан – це не на часі. На мою думку, ці архітектурні форми у вигляді пам’ятників - це як меседжі, що повинні бути усім наступним поколінням для усвідомлення самоідентифікації нації та розуміння того, якою ціною ми отримали таку бажану Незалежність України.

Шкода, що більшість депутатів короткозорі у цьому питанні, не мають стратегічного бачення. Якщо би такі пам’ятники були в кожному населеному пункті Східної України, якщо б там звучала українська ідея й українська мова, ми б не мали того, що нині називаємо АТО, хоч насправді - то війна.

- На продовження теми. Сьогодні Луцьк поринув у такі політичні немилосердні бої за мерське крісло. Я не питатиму - хто, а спитаю - яким, на вашу думку, має бути наступний Луцький міський голова?

- Я - корінна лучанка і, звичайно, всі питання розвитку громади Луцька мене хвилюють. Ці проблеми і колізії, безперечно, треба розглядати фаховим незалежним юристам. Але з боку це виглядає швидше, як конфлікт інтересів та маніпуляції болючим питанням. Пам’ятаю, як я особисто занесла у Верховну Раду свідоцтво про смерть покійного чоловіка ще в перших числах вересня 2015 року, а різні “підкилимні “ігри тривали практично цілий рік.

Щодо мера Луцька, я вважаю, що майбутній міський голова має бути компромісною фігурою. Це повинна бути така особистість, яка б влаштовувала обидві сторони конфлікту. Тому що інакше буде постійний супротив, і це не піде на користь громаді міста.


“У МОЄМУ КОЛІ СПІЛКУВАННЯ Я БУЛА ЧИ НЕ ЄДИНОЮ ЖІНКОЮ, ЯКА ПРАЦЮЄ”



- Лікарська професія дуже любить династії. Цікаво, чи бачите ви когось зі своїх дітей лікарем, чи хтось мріє піти маминими слідами. Можливо, донька?

- Син однозначно ні. У нього інші інтереси. Донька поки не виявляє такого бажання. Можливо, тому що ще маленька. Звичайно, мені хотілося б, аби хтось продовжив мою справу. Але я не буду впливати на їхній вибір. Нехай вони визначаються самостійно. Тому що лікар - це покликання, це треба відчути серцем.

- Яким є банальний робочий день Тетяни Єремеєвої?

- Та звичайний день. Прокидаюся о сьомій. Відправляю сина на роботу, доньку до школи... Далі я займаюся своїми справами: прийом пацієнтів на роботі, тощо. Поринаю у робочу атмосферу.

Я щодня спілкуюся з багатьма людьми і кожен мій робочий день не схожий на попередній. Вважаю, що хороша освіта і робота в житті кожної жінки працює як міцний фундамент, стійкий до різних поворотів долі. Так склалося, що в моєму колі спілкування я була чи не єдиною жінкою, котра працює. А сьогодні, з погляду на мої події в минулому, працювати і відкрити свою власну справу, було мудрим і правильним рішенням.

- А що для вас відпочинок?

- Відпочинок - це зміна виду заняття. Це може бути спорт, прогулянка чи будь-яке інше моє захоплення. А взагалі відпусток для мене не існує. Максимальна відпустка - це три-чотири дні, щоб просто перезавантажитися. Як казав Шимон Перес, нобелівський лауреат і 9- й президент Ізраїлю, “відпустка - то марна трата часу”. Іноді, коли ми відпочиваємо, катаємося з дітьми на лижах, то вже якогось четвертого дня у ритмі «спуск-підйом», «спуск- підйом», я починаю відчувати, що цікаве життя проходить повз мене, і мені хочеться подумати за роботу.

Коли твоя робота цікава - це і є відпочинок. Увесь свій вільний час я присвячую дітям, якщо ми подорожуємо десь, то тільки для того, щоб показати дітям інший світ, а не задля своєї відпустки.


“ОТРИМАЮ ШКВАЛ КРИТИКИ, АЛЕ ВВАЖАЮ, ЩО ЦЕ РАДЯНСЬКЕ СВЯТО”



- Цікаво, а для вас, успішної і самодостатньої жінки, існує така дата, як 8-ме березня?

- Висловлю свою непопулярну думку і, напевне, отримаю шквал критики від жінок, але вважаю, що це - радянське свято, зміст якого змінений. Взагалі першочергово, ще у 1910-му, по-моєму, році, воно було започатковане Кларою Цеткін, як день боротьби жінок за права. В цей день виходили на мітинги, демонстрації, добиватися того, щоб отримати більше прав. Але мені здається, що статус державного свята для цього не потрібен . Та і мітинги сьогодні ніхто не проводить. Ми повинні залишити в історичному плані це свято 8-го березня, як Міжнародний день боротьби за права жінок, що встановлено рішенням ООН.

Думаю, що увага чоловіків до жінок не повинна бути окреслена тільки одним днем і виражатися у гілочці мімози. Підтримка, повага і бажання допомогти жінці мають бути щодня.

- Чи є такі жінки, які для вас особисто є знаковими чи кумирами, ті, на чий життєвий шлях ви завжди оглядаєтеся?

- Із сучасних жінок це Хіларі Клінтон. Я прочитала її книги і часто переслуховую її виступи. І дивуюся, наскільки це мудра жінка-політик. Навіть в останньому виступі після недавнього програшу на президентських виборах вона звернулася до жінок із закликом не боятися брати на себе відповідальність, не лінуватися та йти до своєї мрії.

***
...Із Тетяною Єремеєвою розмовляли у її робочому кабінеті клініки Центр хірургії ока професора Загурського. У коридорах тим часом - людно. Хоча тихо і затишно.

Більшість пацієнтів - люди середнього статку і старшого віку. В інтер’єрі - чимало деталей, які “розповідають”, чому ця клініка є унікальною. І бездоганна чистота. І комфортні куточки для відпочинку: іграшки, журнали, навіть чай. І галерея дипломів та грамот уздовж стіни. І навіть промовиста скринька “Напишіть головному лікареві”.

У невеликому кабінеті - не менш затишно. Білий колір розбавляє фіолетовий. Психологи стверджують, що перевагу фіолетовому надають люди, які прагнуть свободи. Ті, які, на перший погляд,можуть здаватися “сплячими”, але насправді завжди хочуть польоту і йдуть до своєї мети.

Навіть кількахвилинна екскурсія дає змогу побачити і переконатися у тому, як у руках вмілого менеджера працює те правило оптимізації, про яке розповідала Тетяна Єремеєва. Щоб надавати якісні медичні послуги, не потрібні просторі будівлі та палати. Центру Загурського вдається успішно функціонувати, конкурувати і випереджати у застосуванні різних медичних технологій всі інші офтальмологічні клініки, маючи порівняно невеликі площі.

Не площа головне, каже Тетяна Єремеєва, а команда і те, чи здатна вона мислити і працювати на крок вперед.

Олена ЛІВІЦЬКА.
Фото автора.