До Євросоюзу тут рукою подати, але ним навіть не пахне: у волинському селі діти вчаться в жахливих умовах

Від села Римачі до Євросоюзу – півтори години пішки й десять хвилин автівкою. Щоправда, від такої близькості з Європою місцевим ні холодно ні гаряче.

До села Пимачі Любомльського району з Луцька їхати добрих дві години. До Єврозоюзу тут рукою подати: якихось сім кілометрів – і митний перехід. Крім того, в Римачах – адміністративна будівля митниці. Проте на ділі Європою тут не пахне.

Місцеві жителі кажуть, що в них є проблема зі школою, яку не розв’язують роками. Людям накипіло, бо від них відхрестилися усі.

Всі споруди Римачівського навчально-виховного комплексу «ЗОШ І-ІІІ ступеня – дошкільний навчальний заклад» розташовані на території площею майже три з половиною гектари. Цією величезною територією розкидані корпуси дитсадка, молодшої ланки, головного корпусу школи, їдальні та майстерні. Крім того, ще є величезний стадіон. Він замінює школярам і спортзал, і актову залу.

На території школи – жодної облаштованої доріжки, лише протоптані стежки. Розуміємо: коли піде дощ, будемо ловити ноги у слизькій багнюці. Одна стежка веде до їдальні, інша – до майстерні, ще одна через веде до червоної будки з великими буквами «Ч» і «Ж».

Ми згадуємо близькість Європи та переглядаємося. Якось не віриться, що тут, у Римачах, для школярів так і не облаштували теп¬лий туалет.

«Ця будівля пристосована, а не типова для школи. Найбільша проблема – відсутність приміщень для навчання. Нам потрібні спортзал, котельня, актова зала. А ще – чотири класні кімнати для початкової ланки і їдальня», – розповідає директор навчального закладу Тетяна Іщенко.

«Приміщення валиться, але завдяки спільним зусиллям педагогічного колективу й батьків тут хоча б косметичний ремонт роблять», – до розмови долучається Наталія Корнелюк, яка працює в цій школі вчителем.

«Через постійні перебіжки від їдальні до туалету, від туалету до майстерні діти часто хворіють. Через те, що немає спортзалу, уроків фізкультури теж немає, а це позначається на здоров’ї школярів», – каже Наталія.

Скаржаться на умови і діти.

«Погано, що нема спортзалу й не можна взимку вийти надвір. Доводиться робити фізичні вправи у класі, грати в шашки, шахмати. Хотілося б нову школу, особливо спортзал», – із сумом каже восьмикласниця Наталія Дахнюк.

А початкова школа, за словами дітей, розташована майже за півкілометра від основної. Там навчаються діти з першого до четвертого класу, та й то в дві зміни. Щоб поїсти в їдальні, їх щоразу збирають, одягають та ведуть через стадіон і в дощ, і в сніг.

Сільську шолу вже два десятиліття обіцяють добудувати. Тож саме спираючись на такі примарні плани, влада не дає грошей на капітальний ремонт.

«У нас 60 років ніхто не міняв труби. Торік ми хотіли це зробити, але треба 300 тисяч. Вирішили їх хоча б промити. Приїхали майстри, але боялися це робити будь-якими реагентами, адже думали, що труби не витримають. Ми почали протестувати, то нам замінили труби в двох класах, тепер вони найтепліші в усій школі, туди ходять грітися всі діти», – розповідає Наталія Корнелюк.

Директор школи додає: на добудову навчального закладу треба чимало – 20 мільйонів гривень. Майбутній проект школи розробили, проте вже встигли переробити – ціни, доки він лежав на столі в управлінні освіти, змінилися.

За словами місцевих, сільська рада вже давно розробила проект добудови школи. Проте чиновники райдержадміністрації поклали його в далеку шухляду та нічого із ним не роблять.

«Ще п’ять років тому ми розробили проект добудови школи за гроші сільської ради. На це виділили 120 тисяч гривень із бюджету. У 2016 році після довгих перемовин із райдержадміністрацією та відділом освіти наша сільська рада виділила ще 50 тисяч гривень на розробку цього документу», – розповідає голова Римачівської сільської ради Богдан Зосимчук.

Голова фракції політичної партії «Українське об’єднання патріотів – УКРОП» у Волинській обласній раді, радник голови обласної ради Вячеслав Рубльов каже, що нинішня будівля школи не відповідає санітарним вимогам до організації навчального середовища та потребам учнів.

Також Вячеслав Рубльов додає, що близькість від кордону дає змогу місцевим жителям написати проект для програми транскордонного співробітництва й виграти грант на добудову школи. Та найбільше депутата обурило те, що в цьому навчальному закладі досі не побудували внутрішньої вбиральні.

«Гроші на побудову санвузлів у школах виділяють уже кілька років. Наприклад, у Шацькому районі змогли побудувати санвузли за 200 тисяч гривень. У цю суму включено вартість побудови, накриття, внутрішні роботи й купівлю сантехніки. Розв’язанням цього питання опікується управління освіти, яке виділяє школам на це кошти, районні адміністрації контролюють процес на місцях», - каже депутат.

«Я думаю, вони не зацікавлені. Напевно, їхні діти вчаться в тих школах, де є санвузли, і місцеві чиновники просто не звертають на таке уваги. А якщо є безкарність, то вона призводить до того, що ці розпорядження не виконують», – переконаний Вячеслав Рубльов.

Щоб проект добудови школи отримав фінансове підґрунтя, Вячеслав Рубльов пропонує написати звернення до голови Волинської обласної ради Ігоря Палиці з проханням виділити кошти з обласного бюджету на умовах співфінансування з місцевого бюджету.

«Коли буде розподіл вільних залишків із бюджету, ми могли б внести перші 500 тисяч гривень як співфінансування з обласної ради. Це потрібно, щоб Державний фонд регіонального розвитку взяв до розгляду проект добудови школи», – каже депутат.

Після закінчення уроків у школі було гамірно. Батьки підписували звернення до голови обласної ради. Зневірені селяни отримали надію на те, що про їхню проблему не забудуть, а діти таки ходитимуть у школу європейського стандарту.

АННА ВОЛОЩУК