«Це тільки вершина айсберга» , - Годлевський про знайдені останки в'язнів Луцької тюрми

23 і 24 червня 1941 року подвір’я Луцької тюрми “вмивалося” кров’ю. Тоді на території луцької в’язниці НКВД за наказом Берії відбувалася так звана ліквідація бранців, яких тодішня влада не могла евакуювати вглиб СССР.

Пошуки місць поховань тривали з 80-х років. У ході реконструкції вулиці Кафедральної унеочікувано виявили останки людей. Після того, як міська рада виділила 100 тисяч гривень на ексгумацію, фахівці приступили до обстеження місця під стінами Луцької тюрми. І - виявили величезну яму з останками в’язнів, які були розстріляні у 41-му.

Поки достеменно невідомо тіла скількох людей знаходяться у ямі біля монастиря у Старому місті. Орієнтовно - більше сотні. Однак, за словами історика, краєзнавця Сергія Годлевського, який працює на місці разом із археологами, “це тільки вершина айсберга”.



У перший день війни німецький літак скинув на територію Луцької тюрми три снаряди. Згодом за “благословенням” Берії, енкаведисти вигнали людей (а це переважно були волиняни, місцеві оунівці) на східне і західне подвір’я тюрми, почали закидати гранатами і розстрілювати з кулеметів з вишок. Частина з них уціліла під трупами. Вони ж, за командою охорони, зносили тіла загиблих до ям.

За деякими свідченнями, тіла вбитих присипали вапном. Хоча у знайденій ямі слідів вапна не виявили. Працівники львівського комунального підприємства “Доля” розповідають, що енкаведисти так поспішали, що не стали засипати вапном. Поверх тіл скинули стоси справ цих же в’язнів, папери потім підпалили.



- Ми всі знали, що таке трагічне місце є на території Старого міста. Сьогодні, коли відкриті ті кістки, в старій частині міста буде волинська Голгофа. Дуже добре, що тут ці останки буде складено біля монастиря, що тут триватиме молитва.

Це відбувається, коли на нашу землю приходять зайди. Отак вони поступають із українцями. Вина тих людей була одна: вони любили свою землю. З того, що ми бачимо, їх вік - 18-20 років, рідко - 40 років. Це молоді люди в розквіті сил, які мріяли жити, які хотіли жити, мати дітей... Життя було перервано. У мене на душі сьогодні певний урочистий спокій. Після належного відспівування ці тлінні останки накінець знайдуть спокій, - каже Сергій Годлевський.



Відповідно до закону, наголошує історик, Луцька міська рада має надіслати подання до поліції та СБУ, щоб відкрити кримінальне провадження. До речі, з бюджету міської ради виділено 100 тисяч гривень на проведення ексгумаційних робіт.

Чи вдасться ідентифікувати загиблих? Сергій Годлевський переконаний, це дуже складно. На сьогодні ніхто з родичів за цим не звертався. Чимало років поспіль ці люди радянською владою вважалися злочинцями, їхні рідні не признавалися у сімейних зв’язках. Внаслідок тоталітарного режиму зникли цілі родини. Зазвичай, влада зробила все, щоб сім’ї розстріляних бранців опинилися “на сибірах”.

- Ще у 89-му році я дав собі слово, що знайду в’язнів Луцької тюрми. Було кілька спроб. У 90-х роках була порушена криміенальна справа. Але вона закінчилася нічим. Нічим! У 2009 році, при Богдані Шибі, на території приватного підприємства тут поруч знайшли черепи. Виявилося, це могила розстріляних військовополонених. Під час реконструкції в цьому місці були знайдені останки. Я повернувся з АТО, звернувся до Миколи Романюка (екс-мера міста, - авт.) - і ми пройшли всі процедури. Зрештою були виділені кошти й приступили до роботи. Хоча все життя я чомусь вважав, що місце захоронення - від хреста вліво. Вийшло не так. Але тут є чіткі обриси вирви від снаряду.



Неозброєним оком видно, що в ямі - величезна кількість людських тіл. Ніхто й не думав про хоч якесь захоронення: тіла просто скидали у вирву. Вцілів одяг бранців, взуття, гудзики... Сьогодні душі патріотів, які стали жертвами радянського режиму, повинні знайти спокій. Їх треба поховати, як належить.

Однак, за різними оцінками, в місті було 4-5 таких ям, каже Сергій Годлевський. Пошуки цих місць захоронення тривають досі.

Олена ЛІВІЦЬКА.
Фото автора.