«Свої ж люди могли спіймати, вбити і по частинах з’їсти»: моторошні спогади волинянки про голодомор

0
4
«Свої ж люди могли спіймати, вбити і по частинах з’їсти»: моторошні спогади волинянки про голодомор
Марія Павлівна Сікорина-Федун уже 75 років живе на Волині, хоча народилась на Київщині. Пережила голод, війну і зустріла своє кохання на Любомльщині. Пригадує випадки людоїдства, пляцки з липи та мед, який врятував сім'ю від смерті.

Жінка полюбила Підгородне всім серцем і зі смутком покидає його на кілька зимових місяців, щоб пожити у дочки в Києві, – пише Район.Любомль з посиланням на газету «Новий погляд+» за 8 липня.

«Здається, на крилах повинна б летіти у край, де народилася, але душею вже прикипіла до чарівного Полісся, де минула моя молодість, де зустріла свою долю, де промайнули зрілі літа, − розпочинає оповідь пані Марія, вчителька початкових класів, наставник кожного третього пенсіонера.

Вона народилася на Київщині. В сім’ї мала ще молодшу сестру. Батьки, хоч і рядові колгоспники, змогли дати дітям середню спеціальну освіту. Марії Павлівні – педагогічну, а сестрі – медичну.

Марія Павлівна витирає непрохану сльозу, яка набігла на очі, і ледь чутно мовить:

«Таких жахіть, які ми пережили у 1933 році, не дай, Боже, нікому.
Мені було 7 літ, але голод не забувається. З нами в селі жила кількома роками старша двоюрідна сестра. Ми ходили разом рвати листя липи. А воно солодке, то мати добавляла жменю борошна до розім’ятих листків, за начинку були ягоди калини. З’ївши такий пиріг-пляцок, відчував хоч якусь ситість».

За словами жінки, від смерті сім'ю врятував мед, який батько закопав у леваді. Раз на кілька день він вночі набирав його, мати готувала варенуху.

«Ми, завдяки меду, хоч були худі, але міцні. Та в ліс ходили остерігаючись, бо свої ж люди могли спіймати, вбити і по частинах з’їсти», - розповіла вона.

Марія Павлівна пригадує страшну історію за часів голоду.

«Сусіди дядька Ониська, який мешкав недалеко від нас, помітили, що десь зникла його дочка. Серед померлих її не було. Сам говорив, що десь повіялася і не вернулася.

А одного разу запросив нас до себе. Дядько взяв ножа і почав гострити. Коли запитали, для чого, відповів, що різатиме веприка. Та в господарстві свиней давно не було.

Тоді він швидко підійшов до нашої двоюрідної сестри Гані і полоснув по горлі. На щастя, нам поталанило: у хату на крик зайшли батьки, які верталися з роботи. Після цього випадку поодинці не ходили», - розповідає вона.

Марія Павлівна пригадує, як два-три рази на тиждень, а то й щодня, селом їхала підвода, на яку здоровші мужики складали трупи. Часто туди потрапляли й ті, хто був живим, але не міг рухатися.

У той час у людей вибір був невеликий - або працюєш, або втрачаєш диплом.

«Коли ми прибули до Луцька, то вже нас чекали представники від районо Шацька, Старої Вижви. Сімох дівчат забрали до Любомля. А потім розійшлися по селах – Радехів, Римачі. Жили бідно, як і всі після війни, та були дружними, оптимістами – ми вірили, що «грядуть» кращі часи», - ділиться спогадами жінка.

Особисте життя у Марії Павлівни склалося добре. У 1951-му вийшла заміж за фронтовика Степана Федуна. Народили двох дітей, яким дали вищу освіту (у дочки дві). Син з сім’єю мешкає у Ковелі, донька – у Києві. Є вже у Марії Павлівни і правнук.

Усе життя вона працювала на совість і у школі, і вдома. Господарство вела до 80-ти років. Навіть бджоли з Київщини у ящику в поїзді привезла.

Взимку їде останні кілька років до Києва, а навесні повертається, як та лелека з вирію, садить городину, доглядає. А як задощить, то виймає пожовклі від часу світлини і згадує, як усі батьки хотіли, щоб їхніх дітей вчила вона, відмінник народної освіти ще далекого 1958-го, дівчина з Київщини і педагог з Волині.

Галина ВАЩУК
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
4

Коментарі:


  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.

© 2024. Усі права захищені. Повна або часткова перепублікація матеріалів можлива лише за дотримання таких умов: 1) гіперпосилання на «Волинь24» стоїть не нижче другого абзацу; 2) з моменту публікації на «Волинь24» минуло не менше трьох годин; 3) у кінці матеріалу на «Волинь24» немає позначки «Передрук заборонений».

Віртуальний хостинг сайтів HyperHost.ua в Україні