Ловить вужів та ласує салакою: в обійсті волинян хазяйнує лелека

На Волині лелека через травмоване крило залишився зимувати.

Пораненого молодого лелеку, ще минулої осені врятував семикласник із Каменя-Каширського Євген Струк, - повідомляє "Полісся".

З того часу Цезар, чи Петрусь, як кожен на свій лад величає птаха в родині, став справжнім домашнім улюбленцем. Господарі виділили для нього хлівчик, підгодовують рибою та навіть виловленими делікатесами з найближчого ставу. За целелека охороняє курей від хижаків і тішить рятівників кумедними витівками.

Наразі лелека почувається добре, однак, придивившись уважніше, помічаєш обвисле крило. Тому літати бузько поки що не може, невідомо чи зуміє й потім.

"Та він вже звикся до всіх, – розповідає голова сімейства Федір Павлович. – Наче той пес їсть із рук. Підходить, заглядає чи не дадуть чогось смачненького. В основному салакою годуємо. Зранку, на сніданок, кидаю до відра з водою кілька розморожених рибин. Якщо є щось краще, то Цезар не проти і цього скуштувати. А ось здобу, чи зерно його рідко можна вмовити скуштувати. До прикладу, сипну курям зерна, підійде, декілька зернин клюне, та й крутить дзьобом – не подобається. Час від часу навідуються знайомі, сусіди, щось з харчів приносять лелеці".

Поласувавши смачними гостинцями, задоволений птах в боргу не залишається, а радо віддячує за них дарувальникам мисливським талантом.

"Ось нещодавно сусідка прибігла, до якої на подвір’я заліз вуж. Просить допомогти спіймати, бо дуже великий – близько метра, – провадить далі пан Федір. – Направили Цезаря. Той швидко вистежив змію, схопив дзьобом і за кілька прийомів непроханий гість зник у його череві. Молодчина, хазяйський птах. Очищує від шкідників територію" - розповів він.

"Відколи птах у нас, він добряче звикся до людей, більше переймає їх звичок, – додає Федір Струк. – Майже завжди десь крутиться поряд, хоча до незнайомців ставиться з обережністю. Найбільше любить вибиратися на різноманітні підвищення. Десь якась купка піску, чи що – одразу подається туди; розправить крила і ніби летить. Видно, що дуже сумує. Часто помічаю, як Цезар стоїть годинами на одному місці з опущеним дзьобом. Понуро проводжає поглядом своїх товаришів. Найважче тепер, коли бузьки відлітають до вирію, йому теж так у небо хочеться! Рветься злетіти, а не може. Якби ж не проблеми з крилом", - розповідає чоловік.

"Час від часу запитую дружину Наталію, чи не віддати його у спеціалізований притулок. Та відповідає: “Нікуди не вези, без нього нам буде сумно”. Дійсно, Цезар вже став, як один з членів нашої родини. Тож будемо його годувати далі, і все", - додав господар.