Маловідомі повстання на західній Україні

Українська історія насичена та багата подіями. Доказом цьому є три повстання, про які мало хто знає, та про які майже не йдеться у підручниках, - пише Тернопільський Галас.


ЯК КОРОЛЬ ДАНИЛО ЗНИЩУВАВ СВІЙ НАРОД

Всім добре відома особистість князя Данила Романовича, прозваного Галицьким. Дехто навіть знає, що Папа Римський його коронував на короля. Знаємо про Данилові спроби об’єднання Русі, війни проти поляків та угорців. Знаємо про його боротьбу проти монголо-татарського нашестя.

Хоча, один мій знайомий якось сказав: “Цікаво, а самі монголи знають про монгольське іго на Русі?” Це до того, що з цим нашестям не все зрозуміло. Тобто ми впевнені у його твердій державницькій позиції та відстоювання інтересів свого народу. І якщо державницька позиція не підлягає сумніву, то інтереси народу…

У цій частині історія замовчує його діяльність. Для розуміння – ви чули щось про “болоховську єресь”?

Усі історичні книги якось сором’язливо обходять стороною цю війну. А це була справжня війна. Війна за незалежність від князів та їхнього свавілля. Якось вчені мовчать про те , що безперестанно ворогуючи один з одним, князі поводилися не краще за хижаків степу: спустошували цілі області своїх суперників, палили їхні села, забирали, а якщо не могли, то вирізали худобу, а захоплених селян продавали половцям, які, в свою чергу, перепродували їх на невільничі ринки Візантії.

Коли прийшли монголи, вони передусім, намагалися зруйнувати державні інститути, які б могли чинити їм організований опір.

Для народу ж їхня зверхність не була страшною – татарська окупація обмежувалася, переважно, збором данини у вигляді збіжжя, необхідного кочовикам для їхнього існування. Та навіть це вони робили ощадливо, не забираючи всього, забезпечуючи стабільність зернових надходжень і стійкість більш-менш нормальних взаємостосунків, що вигідно відрізняло їх від князівських дружин, які “по-чорному” грабували свій народ.

Користуючись тим, що татари руйнували переважно ненависні їм дружинно-боярські державні установи, вони знову, як і раніше, поверталися до своєї споконвічної самоорганізації – Звичаєвого ладу. Тепер обраних на сільських радах народних старшин майже повсюди стали називати отаманами – давався взнаки час, прожитий спільно зі степовими народами, культура яких, відтак, ставала невід’ємною часткою українського народу.

Отамани представляли населення громад перед Золотою Ордою, організовували збір данини для хана тощо, за що отримали від істориків (навіть українських) образливе прізвисько “татарських людей”, тобто таких, які вибилися з-під безпосередньої залежности від своїх князів і піддалися самі під татарську зверхність. Звучить так, неначе князівська зверхність була для них суцільним благом.

І тут на арену виходять так звані “болоховці”. Кажуть, що назва ця пішла від міста Болохов, де вперше українці порозумілися з монголо-татарами. Грушевський пише, що ці люди, які захотіли стати вільними, мешкали у верхів’ях Случа та Південного Бугу. Гляньте на карту. Тільки між витоками цих річок лежать сотні кілометрів.

На чолі болоховських громад стали загальнообрані на колах отамани, які під час походу Бату-хана, коли руські князі розбігалися хто куди, полишаючи городи напризволяще, виступили йому назустріч та уклали з татарами угоду про мирне співвіснування, як колись їхні предки те робили зі скіфами та сарматами. Грушевський каже, що “Земля розсипається на дрібні городські громади, не злучені між собою ніякою тривкішою організацією, окрім спільності і солідарності, з дуже слабкою політичною властю, з повною перевагою самоуправної громади”.

Для Данила створення самоуправних міст було небезпечним, бо підривало всі підвалини його держави. Тому його війська знищили спочатку шість потужних фортець: Кам’янець, Колодяжин, Губин, Межибож та Перемишль. Їх було знищено до основи, земля випалена і спустошена на цілих триста років.

Татар в наших краях на той час було мало – основні сили були в походах. Знаючи це, Данило вислав з військом свого сина Шварна на вільні громади Тетерева та середньої Случі, куди поширилася болоховська ідея, знищуючи та упокорюючи їх населення.

Політика болоховців була настільки небезпечна княжій владі, що Данило нищив не самих провідників, а цілі городи, цілі землі; ворогом для нього був сам народ, який намагався скинути князівсько-дружинне іго, яке для нього було набагато страшнішим за монголо-татарське.

Літописи оповідають, що після цих перемог Данило почав готувати похід і на Київ, який за відсутності князів утворив власне громадівське самоуправління. Однак татари не дали можливості йому це зробити, вирядивши спочатку воєводу Куремсу, а потім і Бурундая на Галичину. Та час було втрачено – князь знищив десятки міст зі своїми людьми.


РИТУАЛЬНІ ЖЕРТВОПРИНОШЕННЯ

У другій частині ми згадаємо всім відоме повстання гайдамаків. Ви до цих пір переконані, що вони повстали у 1768 році? То ви глибоко помиляєтеся. Навіть Вікіпедія каже, що перше повстання гайдамаків зафіксовано у 1708 році на Волині.

Отже, їхні повстання тривали 60 років. Вам про це казали в школі чи університеті?

Якщо так, то може пояснили хто такі гайдамаки? Та ж сама Вікіпедія каже, що це слово іншомовне і походить від терміну “гнати”, тобто – вигнанці. Одна особливість – центром гайдамаччини були болоховські землі.

А тепер трішки того, про що вам ніде не розкажуть, ця інформація зберігалася в козацьких родах. Гайдамаки – це не якісь там селяни, що проти панів повстали, а це ті січовики які вийшли з під порядкування Костя Гордієнка, що героїчно сидів в Олешках і створили свою Січ – Гард на Бузі (десь біля сучасного Південноукраїнська). Звідти вони і ходили на правобережжя ляхів різати. Повстань було багато, найбільше під проводом Верлана, а зовсім не Залізняка. Мета була політична – визволення території і створення гетьманату на території правобережжя і території війська низового. Зрештою, Залізняка обрали гетьманом. І саме він – останній гетьман України, а не Кирило Розумовський, як вам кажуть історики.

А повстання Верлана взагалі цікаве. Воно виникло у 1734 році з подачі московитів і ними ж було придушене. Верлан, як і Гонта, був сотником надвірних козаків. Повстання під його проводом охопило Київщину, Брацлавщину, Поділля, Волинь і Галичину. Гайдамаки дійшли до Львова і думали його штурмувати. Повсталі вбивали панів та орендарів, знищували маєтки та костьоли, захоплювали панські володіння. Воно було настільки потужним і страшним, що після того поляки заборонили українцям мати ножі та сокири. Дозволялася лише одна на кілька хат.

Що ж до Коліївщини, то тут вам також промовчали. Хоча, більшість істориків цього навіть не чула. Чому Коліївщина – бо повстанці за зброю обрали спеціальні ножі – колії. Щоб ви розуміли, цими ножами у селах кололи свиней. Ну і що тут особливого? А особливим є те, що у нас всіх тварин ріжуть, або рубають. І лише свиню – колють. А коли у нас традиційно колють свиней? Правильно, на Різдво і на Паску. Два найбільші свята. Нічого не приходить в голову?

А знаєте, як у Краю ще називали Сонце? Козацькі перекази відповідають на це питання – Батько Коло. Або просто Коло. А тепер – “колоти”.

Додумалися?

Правильно – коління свині – це давній язичницький ритуал жертвоприношення. І прововодиться він ритуальним ножем – колієм. А убивство ворога ритуальним ножем – це як? Правильно, Коліївщина!

Ворог так дістав, що люди приносили його в жертву, а не просто вбивали. Ось вам і фінал Гайдамаччини.

ХОДИЛИ ОПРИШКИ

Третій розділ піде про опришків. Якщо хто не в курсі, то це повстанці в Карпатах. Про Олексу Довбуша чули? Найбільш відомий з них. Кажуть, теж характерником був. Зрештою, це майже все, що вам розповідали у школі чи інституті. Можливо, ще згадували, що опришки та гайдамаки діяли заодно і Довбушу надавалася підтримка.

Олекса почав опришкувати у 1738 році разом з братом Іваном. Але ми не станемо переповідати його історію, бо вона загальновідома. Акцентуємо вашу увагу на тому, коли вперше було зафіксовано повстання опришків. Це 1498 рік.

А знаєте коли убили останнього опришка? Не повірите – Миколу та Юрія Шугаїв було убито 19 серпня 1921 року.

423 роки! Як вам тривалість повстань?

Жоден народ світу не зможе навести приклади настільки тривалого повстанського руху. Карпати з околицями – вони великі, заховатися є де. Загони опришків в різні часи нараховували від кількох чоловік до десятків тисяч. І якщо на початку їхнього існування використовувалися луки, арбалети, списи, ножі і бартки, то загін Миколи Шугая нараховував до ста бійців і був озброєний кулеметами та снайперськими гвинтівками.

Додатково: чехи кажуть, що останнього опришка убили їхні жандарми 14 серпня 1935 року біля села Репинного. Його звали Ілько Лепей. Щоправда, його напарник Юрко Клевець зміг вирватися із засідки. Виходить – не останнього.

А іще, кажуть, брат Шугая – Петро воював в УПА… Так що складно чітко визначити дату закінчення опришківського руху.

За століття війн карпатські українці виробили та відшліфували тактику партизанської війни – засідки та нальоти. Вона і стала основою тактики загонів УПА в часи другої світової війни. Але тактика партизанських загонів – це тема для іншої статті.