Хто розпоряджається Волинською облрадою замість Палиці?

Чому 80 % розпоряджень голови Волинської облради підписує перший заступник та як Ігор Палиця зумів видати більше 40 розпоряджень, перебуваючи за межами України?

Ігор Палиця на посаді Голови Волинської облради майже два роки.

Довгий час його діяльність була овіяна таємничістю. Численні спроби журналістів дізнатися, як працює керівник області, знаходили впертий спротив з боку чиновників обласної ради. Серед волинян почали все наполегливіше ходити чутки про те, що Ігор Палиця вкрай рідко буває на робочому місці.

Закон наділяє голову обласної ради повноваженням одноосібно підписувати розпорядження. Правда, відколи Ігор Палиця став головою облради, левову частку розпоряджень підписує його перший заступник.

Ігор Петрович же вряди-годи видає окремі розпорядження, якими скликає сесії, вирішує фінансові чи кадрові питання. Тільки-от віднедавна стало відомо, що значна частина цих документів була створено в той час, коли голови Волиньради взагалі не було в Україні.

Тож, ми вирішили з’ясувати, хто, як, і чому розпоряджався від імені голови Волинської обласної ради у 2017 році та чи мав він на це право.

РОЗПОРЯДЖЕННЯ ГОЛОВИ, АЛЕ НЕ ПАЛИЦІ

Після ознайомлення з розпорядженнями голови Волинської облради за 2017 рік стає зрозуміло: левову частку документів підписує не Ігор Палиця, а його перший заступник Олександр Пирожик.

На кінець вересня на офіційному сайті Волиньради знаходимо 384 розпорядження голови. 306 з них, або майже 80 %, підписані якраз першим заступником голови облради. Перу ж самого Ігоря Палиці належить 72 розпорядження, або майже 19 % від усіх, виданих 2017 року.



Тим не менше, згідно з законом, право підписувати розпорядження закріплене лише за головою обласної ради (пункт 7 статті 55 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», – авт.).

Щоправда, інша стаття згаданого закону передбачає, що перший заступник може взяти на себе повноваження голови – але у випадку його відсутності і лише на підставі розпорядження голови (пункт 6 статті 56, – авт.).

Однак, впродовж перебування Ігоря Палиці на посаді, він не видав жодного розпорядження, яким би делегував свої повноваження комусь з підлеглих.

Виникає питання: якими ж тоді нормативно-правовими актами керувався зам Палиці, беручи на себе відповідальність підписувати розпорядження голови?

«На підставі відповідних регулятивних документів», – спробував пояснити перший заступник голови облради Олександр Пирожик.

«Я не можу підписувати розпорядження по собі і по Роману Петровичу (Карпюку, заступнику голови облради, – авт.), по двох виборних посадах. По решті я вправі підписувати. При потребі я цим правом користаюся», – додав він.

Та на прохання конкретизувати, на які ж документи він опирається, перший заступник наголосив, що це великий масив даних.

«Я дію в чинному правовому полі. Хто не згодний – може оскаржувати мої дії в суді», – «відрізав» Олександр Пирожик.



Що ж, можна припустити, що Олекандр Веніамінович серед «масиву документів» виокремив би перше розпорядження голови Волиньради від 1 грудня 2015 року, яким Ігор Палиця надав йому право першого підпису на фінансових документах.

Проте, чи можна фінансові документи прирівнювати до розпоряджень? Дуже сумнівно. Навіть якщо припустити, що розпорядження про матеріальну допомогу якоюсь мірою пов’язані з фінансами, то скликання сесій чи внесення змін до попередніх розпоряджень голови обласної ради точно не є компетенцією першого заступника.

На сайті обласної ради вдалося також натрапити на 6 розпоряджень голови, датованих 7 серпня 2017 року, які підписував заступник голови Роман Карпюк.

Він не зміг точно пригадати, коли і за яких умов ставив підпис в цих документах, проте зауважив, що робив це законно.

«Коли немає голови на місці, він у відрядженні, немає першого заступника, тоді підписую я», – зазначив Роман Карпюк.

Цікаво, що того ж дня більше двох десятків розпоряджень було видано від імені першого заступника голови Волиньради Олександра Пирожика.

Тож, на які регулятивні документи опиралися підлеглі Палиці, так і не відомо. І якщо підстав для того, щоб підписувати документи, заступники не мали – то це порушення закону, а саме – самовільне присвоєння владних повноважень, що карається обмеженням волі.

Правоохоронці повинні провести відповідне розслідування та з’ясувати, чи підпадають дії посадовців під кримінальну відповідальність.

Зауважимо: попередник Ігоря Палиці на посаді голови Волиньради Валентин Вітер, який був на посаді з лютого 2014 до листопада 2015-го, всі своє розпорядження підписував особисто.

ПАЛИЦЯ І ЗАКОРДОН

Не так давно громадськість дізналася, що голова Волиньради чимало часу проводить за кордоном. Ба більше – Ігор Палиця місяцями не з’являється на робочому місці. 2017 року, зокрема, керівник області понад півроку був за межами України. Орієнтовно 5 місяців за кордоном перебував Палиця у 2016 році.



ДЕТАЛЬНІШЕ ПРО ЦЕ У МАТЕРІАЛІ: 6:2 на користь Швейцарії: Ігор Палиця у 2017 провів півроку за межами України

Та найцікавішим в цій історії є те, що поки голова Волинської облради був за межами країни, на офіційному сайті ради час від часу з’являлися розпорядження від його імені. У 2017 році таких документів було 45. Це понад 60 % від усіх розпоряджень, виданих Ігорем Петровичем цьогоріч.



Виходить, що будучи за кордоном, голова Волиньради (чи хтось замість нього) не цурався затверджувати статути підприємств чи шкіл, вносити зміни до виконавчого апарату облради й попередніх розпоряджень, звільняти і призначати працівників.

Логічним є запитання: яким чином Ігор Палиця, перебуваючи за межами країни, примудрявся підписувати розпорядження в обласній раді?




Роз’яснень від Волиньради, що вже стало традицією останнім часом, отримати не вдалося. Керуючий справами Дмитро Дубняк у телефонній розмові коментувати відмовився і порадив писати запит.

Логічним поясненням могло би стати використання факсимільного підпису Ігоря Палиці. Проте, як наголошує медіа-юрист Олександр Бурмагін, це можливо робити лише з дозволу і за присутності хоча б в країні відповідного посадовця. Тож, якщо в облраді вдавалися до такої практики без голови Волиньради, то робили це незаконно.

Тим не менше, зі слів медіа-юриста, існуюють і прямі заборони використання факсиміле.

«Факсимільне відтворення підпису посадової особи на організаційно-розпорядчих, фінансових, бухгалтерських документах за допомогою механічного або іншого копіювання не допускається», – сказано в типовій інструкції з діловодства…, затвердженій постановою Кабміну у 2011 році.

РОЗПОРЯДЖЕННЯ… НІЧИЙНІ?

На журналістський запит Волинська обласна рада надала копії п’яти розпоряджень голови Волиньради, які Ігор Палиця буцімто підписував упродовж літа 2017 року (№ 212, 330, 331, 337, 369). Як виявилося, майже всі ці документи були видані, коли Ігор Палиця був за кордоном.

Якраз на літо припадає період найдовшої «відпустки» Ігоря Палиці, який тривав рівно 70 днів. В цей час голова Волиньради буцімто затверджував статут комунального підприємства та розпоряджався приміщенням й іншими матеріальними цінностями.

Лише одне розпорядження («Про збільшення посадових окладів»), датоване 20 червня, з’явилося під час перебування голови Волиньради в Україні.

Тим не менше, ні на цьому документі, ні на інших, підпису голови не виявилося.



Як зауважує медіа-юрист Олександр Бурмагін, без підпису розпорядження не є чинним.

То що виходить: документи, на основі яких в облраді розпоряджалися бюджетними коштами, іншими матеріальними активами, «перекроювали» виконавчий апарат чи вирішували долю керівників, насправді не діють?

І навіть якщо припустити, що голова підписував ці розпорядження постфактум, коли повертався на своє робоче місце, то на яких тоді підставах працівники облради виконували розпорядження, не завірені керівником?

***

Після ознайомлення з «розпорядчими справами» Волинської обласної ради мимоволі виникає запитання: а чи не ризикує, бува, обласна рада потрапити в юридичну прірву?

Адже історію походження 45 розпоряджень Ігоря Палиці, які з’являлися в світ тоді, коли голови Волиньради навіть близько не було на своєму робочому місці, можливо, колись-таки доведеться пояснити?

P.s. Пригадую, як Ігор Палиця на прес-конференції розповідав, що із задоволенням повернувся би у Верховну Раду. Та якщо це станеться, то, схоже, не скоро.

Закон «Про вибори народних депутатів України» дозволяє йти в депутати лише тим, хто прожив в Україні бодай останні п’ять років. Тобто тим, хто перебував за кордоном у приватних справах не більше 180 днів впродовж року.

У 2017 році Ігор Петрович «свій ліміт» вже перевищив. Тож, за законами України чи навіть фізики, до виборів 2019 року перетворити два роки в п’ять аж ніяк не вдасться.

Василь БІДУН