«Шансів було небагато»: історія луцького патрульного, який став Нескореним

Із осколком в шиї він ходив майже півроку. А після служби в АТО - до ядер та забігів. Історія луцького патрульного, який став Нескореним.

У вересні цього року у Канаді відбулись треті «Ігри Нескорених» – міжнародні спортивні змагання серед військовослужбовців та ветеранів, які зазнали травм під час або внаслідок виконання службового обов'язку, - пише ВолиньPost.

Серед нескорених – патрульний поліцейський із Луцька Сергій Торчинський.


Після того, як його включили у команду, із Торчинським особисто зустрівся Президент України Петро Порошенко. Опісля він забрав патрульного літаком з Луцька на збори до Києва.

«Враження колосальні. Я простий хлопець, а це - Президент. Мені було приємно, коли він казав, що всі мають бути схожими на українських героїв. Мене забрали президентським літаком до Києва – це звичайний літак, не те, що в фільмах показують», - трохи ніяково розповідає патрульний.


Сергію Торчинському 29 років. За плечима у нього навчання в університеті, армія, а згодом - служба в АТО, куди він потрапив під час першої хвилі мобілізації у квітні 2014 року. У складі 51-ої бригади він потрапив у Донецьку область на штурм Савур-Могили.

«Там кам’яниста місцевість, навіть не було змоги окопатися. Нам треба було швидко брати курган, та коли ми вийшли з посадок, буквально за 5 хвилин нас «накрили» мінометним вогнем. Тоді за кілька хвилин у нас було 19 поранених та 1 вбитий», - пригадує Сергій.

Зрештою, військовим довелося відступити, аби не втрапити під шквальний вогонь. Згодом Торчинський повернувся на Савур–Могилу, коли гора вже була «нашою», а поранення отримав 16 серпня.

«Був артобстріл і мене поранило рикошетом. Я був в окопі і чув, як снаряди лягали все ближче. Ми глибше втиснулися в землю, а після вибуху поряд в окопі здійнялися хмари пилу. Коли все трохи вляглося, інший солдат сказав, що в мене на бронежилеті кров. Я тільки тоді зрозумів, що поранений», - пригадує Сергій. Із осколком в шиї він ходив майже півроку, бо в Україні лікарям не вдалося його дістати. Зрештою, з допомогою волонтерів, Торчинський позбувся «сувеніра» в одній із польських клінік.


Незабаром після демобілізації він став патрульним у Луцьку. Враховуючи конкурс, чоловік був не певен, що пройде.

«Знову пощастило», - усміхається Сергій. Він і досі на службі, і є інспектором 4 роти патрульної поліції у Луцьку. Робота важка та «зовсім не так як по телевізору». Бувало, що патрулюючи вулиці, порушники, як це заведено, відправляли його в АТО.

«Я їм відповідаю просто: я там уже був… Я вважаю себе щасливчиком. В мене руки-ноги є, я здоровий, трохи війни побачив. На Іграх я познайомився із унікальними людьми. Там є хлопець, який з БТРа викидав гранату, яку туди кинув сепаратист. Цим вчинком він врятував 8 людей, а йому відірвало руку. Є ще Вадим Свириденко – хлопець, який не має ні рук, ні ніг, але й бігає. Дуже багато людей би зламалося, а ці хлопці ні. Такі люди є прикладом», - каже Торчинський.


На «Ігри нескорених» Сергій втрапив, як зізнається, за щасливим збігом долі.

«Про ігри я дізнався зовсім випадково. Я живу разом із колегою, який розповів, що на управління поліції прийшло повідомлення про відбір на «Ігри Нескорених». Я подумав - я ж нічого не втрачаю. Та орієнтуючись, скільки поранених та хлопців з пошкодженнями є після АТО, я думав, що шансів не дуже багато», - розповідає патрульний.

Проте вже на відборі у Львові він став переможцем у категорії метання ядра. Найбільшим сюрпризом це стало для самого метальника.


«Я здивувався. Там були чоловіки значно більші від мене, але у мене це якось краще виходило. Тоді я показав результат 9, 18 м у метання 6-кілограмового ядра», - пригадав Торчинський.

Змагання у Львові стали фактично його першим спортивним досвідом – до цього він не займався, а тренажерний зал відвідував ще навчаючись в університеті. Тренувався лише, аби здавати фізичну підготовку у патрульній поліції.

«До цих ігор я навіть у спортзал на ходив. Було бажання, але якось все відкладав на завтра. Можу хіба похвалитися, що ще за шкільних років стояв на воротах футбольної команди. Знаєте, як кажуть у футболі: не вмієш грати – ставай на ворота», - сміється патрульний.


Наступним етапом стали всеукраїнські «Ігри Нескорених», які відбувалися у Києві 22-23 квітня. Тут змагалися військові з пораненнями, які стали кращими на 3 відборах у різних частинах країни. До участі в них Торчинський активно готувався – у патрульній поліції пішли на зустріч, тож у Сергія з’явилося більше часу на тренування.

Ще перед змаганнями Торчинський вибрав для себе три категорії - метання ядра, біг на 100 метрів та стрільба з лука. З останнім, щоправда не склалося, адже на Волині важко знайти інвентар та умови для тренування - задля цього Сергій їздив до Львова.

«Там я стріляв на короткі відстані. Кожен вид спорту – це техніка. Навіть трошки неправильно поставлене плече, чи трошки опускаєш тятив - стріла вже летить не туди, куди треба. Тому з лука я не показав гідних результатів, а просто отримав задоволення. Просто прийшов та відстрілявся», - розповідає чоловік.


Бігати на дистанцію у 100 метрів він тренувався у Луцьку. Проте у Києві довелося стартувати без колодок, тому Торчинськй не показав найкращого свого результату. Натомість на змаганнях із метання ядра він зайняв 2 місце.

«На змаганнях ми працюємо з 6-кілограмовими ядрами, а у Луцьку я тренувався 7-кілограмовим, орієнтуючись загальноукраїнські результати попередніх турів. Я не міг ніяк перейти межу в 10-ть метрів. Не було іншого ядра, та в принципі, я й не особливо шукав. Зате коли перейшов на 6-кілограмове, то відчув полегкість», - сміється Торчинський.

На «Іграх Нескорених» патрульного заявили на біг на дистанцію у 100 м та штовхання ядра. Проте сам Сергій ставив ставку саме на останній вид спорту. І недарма, адже виборов згодом бронзу.

«Насправді, це не такий великий результат. Олімпійці штовхають 7-ми кілограмове ядро, і показують результати по 22 метри. Це просто монстри у цьому виді спорту. Я навіть не називаю себе спортсменом, я так, аматор», - розповів патрульний. Стежить він і за результатами колег зі збірної: каже, що хлопці показують гарні результати стосовно минулорічних показників, тож можуть стати призерами. Хоча це теж значною мірою залежить від випадку, хвилювання, адаптації та ще цілої низки факторів.

Випадковість, яка привела Сергія на Ігри, змінила його життя в кращий бік. Та напівжартома він каже, що є й недоліки – через «гору м’язів» доводиться міняти гардероб.

Своїм прикладом він також доводить, що треба нічого не боятися і жити далі. Після повернення з АТО Сергій багато переосмислив та змінив ставлення до низки речей. Найголовніше - не тримати зла на весь світ та навчитися рухатися вперед.

«Все. Після ігор одружуюся», - підсумовує Сергій. Широко усміхаючись, чоловік після тренування прямує додому. Навіть у його кроках відчувається впевненість і бажання перемагати - не тільки на Іграх, а й у житті.

Василина БОРУЦЬКА